Нонконформізм

erorkaaa

Блукаю у вимірі власних думок Доки ця мала думає, що я у її ніг Хоч для мене вона - мінімум сенсу Забуду до вечора як попсову пісню Ламаю систему свого сприйняття Майже кожного дня, кожного дня... Все бачу інакше, воно бачить мене Ми десь на границі шукаєм тире Шукаєм причини не з'їхати з глузду Навряд чи те вийде, ми божевільні Ми все ж божевільні, ми божевільні... У старанні зблизитись кутаємось в іній Поволі, на ранок не мов би з синцями Я знов прокидаюсь у холодній спальні

2023-07-28 22:28:48

1

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Олег Шаула

Доволі довго гортав стрічку віршів і я в шоці, що саме тут не було лайків. Вірш точно не поступається іншим, по тексту класно передані думки автора. До цього людей осипали компліментами за вірші, де автор не міг навіть два рядки зв'язати змістовно. Бажаю розвиватись далі у верлібрі, буду стежити

Відповісти

2023-07-29 22:05:12

1

erorkaaa

@Олег Шаула Дякую, друже 🫶

Відповісти

2023-08-03 20:15:33

Подобається

Схожі вірші

Всі

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10682

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12532