Систематика моменту

erorka

Коли час накриє мене листям долі Я схоплюсь за нитку, як за плаття дівчини Щоб врятуватися від комедії болю Яка мов пекло, а комедія тільки в реченні Й буду тягнути себе кудись в небуття Де надіюсь зустріти початок історї нової В якій мрії всі зі мною, хоча я на самоті Де все те що було - сталося б знову

2022-10-05 10:47:55

14

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

erorka

@Kruhitka Dobro Лаадно, тут мій косяк)

Відповісти

2022-10-21 07:21:53

Подобається

Kruhitka Dobro

@erorka та ні, в цьому ж і сенс віршу, на мій поглят та на моє почуття. Часто ж люди бачать у чужій творчості те що не закладалось на початку автором. Але в цьому і прикол творчості)

Відповісти

2022-10-21 07:23:14

1

erorka

@Kruhitka Dobro Кожен інтерпретує як йому сподобається)

Відповісти

2022-10-21 07:24:49

1

Схожі вірші

Всі

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

1432

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11463