Схід сонця - Ave Ortus!
Тіні кутають в тьму хворий розум людський,
Своїм духом завжди наркотичним,
Змордувавши вбивають в диму голоси,
Крик душі крижаний, потойбічний.
Темрятина в полоні тримає людей,
Що скорились, упали у ноги,
Перед постаттю сірих хазяїв-тіней,
Порабілі тремтять пурпурові,
Від ядухи, що кличе дурманний єлей...
Тіні дурять життєві дороги,
Нищать спокій, руйнують фундамент,
Той глей, де трималась свобода рукою,
Чинять злобу, рождають ночами катів,
Неодмінно карають собою,
Низькородних малих, і великих вождів...
Срібні лицарі ночі глухої,
Заяскрять у повстанні гріховних огнів,
Як багнети візьмуть різнороби,
Щоб ламати тяжку кригу рабських віків,
Щоб скорити вождів диктатури —
І ось! Сонце уранці огненне зійде,
Зникне ніч - пилина непрозора,
Затанцює яскраве і кінь загирже.
Жовтогривий махнувши рукою,
Розірве неодмінно кайдани в людей,
Знявши меч над собою іскристий,
І зутворить небесне із моря тіней,
Вічний рай різночинно барвистий!
2023-01-10 15:41:58
3
0