Руди пізнання
"Ідеш печерою в граніті, Під звуки капання води, Посеред гострих сталагмітів, І вічно пишної Імли. Там десь павук у павутинні. Мелькає раптом темна тінь. Аж страх літа десь у повітрі, А хтось сміється від хотінь..." — Ти уявив то ? — Так угледів! — І що розкажеш любий друже? — Та думаю що на планеті, Цього достатньо дуже й дуже... — Авжеж, це правда, що існують, Місця де люду не було, Але не зовсім так прямують, Твої думки в моє русло. Як бачиш в кожного усюди, Своє життя, своя мораль: Хтось вічно добуває руди, Залізних, золотих пізнань; Хтось виключно скарби шукає, Заховані в пилюці днів, А хтось розкриється, мов Каїн, Уб'є своїх старих братів. Снує у пахощах етерів, Дорога довга до кінця, А ми - немов би по печері, Ідем, наляканим ягням... Бо все незвідане, незнане, Та сунемо лише вперед, А може все-таки настане, Колись пізнання золоте?
18.03.2023
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
просто веселка
Файно написано ✨👏
Відповісти
18.03.2023, 19:53
Подобається
Схожі вірші
Всі
Минутой мечтания :)
Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .
40
11
1557
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1968