Набридло
Dmitri Lokashincofe
(18+)
Ох, як же мені все це набридло, Куди не глянь скрізь одне шахрайство, Ні нікому до чужого болю справи, Уми всім задурманили брехню. Згажені моралі всі закони, Твориться у світі повне свавілля, Нас правді вчать шахраї та злодії, Така вже видно у Землі доля. Час настав з цим розібратися, Давно у в'язниці має сидіти злодій, А не своїм життям насолоджуватися, Людей простих рахуючи за звірина. У жадібності немає совісті та честі, "Слугою" народу бути тепер шана, І кожен на своєму нагрітому місці, Все для себе коханого краде. По суті ми живемо зараз у неволі, І це потрібно все переглянути, Немає у раба ні Батьківщини ні волі, Є тільки право у муках померти. Ранок настав - треба прокидатися- Тим хто не хоче нових у житті бід, І вистачить перед злодіями принижуватися, Настав час для своїх перемог!
2023-07-21 18:51:00
8
0
Інші вірші поета
Ніколи не здавайся Усі в світі снів Вічний конфлікт Біль розлуки
Інші поети
Duaa HH
@DuaaBlume
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
82
2
3323