- Ви люди, всі такі дивні?

Промовив Рей, замріяно дивлячись на хмарки, що пропливали на небі. Це скоріше було не запитання, а твердження.

- З чого це ти взяв, що ми дивні? - я здивувалася такому запитанню. Він уже третій раз його задавав. Можливо, йому важко зрозуміти психологію людей?

- Як ви можете говорити про те, чого не знаєте, - продовжував він.

- Ну-у-у, ми не можемо знати точно, але кожна людина має своє уявлення про кохання. Для когось це просто метелики в животі, а для когось спосіб скріпити своє життя навіки. Ми не можемо говорити точно, в нас є тільки приблизне уявлення про кохання, яке колись відчували, або ж, дізнались від когось, - роздумувала я.

- А ти? Ти як дізналась про кохання? - нарешті подивився на мене Рей. Його очі випромінювали тепло і турботу. Дивне відчуття...

- Я? Ну, я читала в багатьох книгах.

- А ти відчувала його?

- Е-е-е... Так. Але я не впевнена, що його можна назвати коханням. Скоріше це була закоханість.

- А є різниця?

- Так і дуже велика. Кохання - це раз і на все життя, а закоханість - це нетривалі почуття, які дуже часто є не взаємними.

- А ти б хотіла покохати?

- Так, колись.

- Колись... А якщо зараз? - в Рея на лиці знову з'явилася ця зловіща посмішка. Його очі просто палили мене поглядом, ця атмосфера мене пригнічувала.

- Що ти... Що ти несеш!? І взагалі, я не на допиті, тому маю цілковите право мовчати, - я не витримала його погляду і почервонівши обернула голову.

- Шухер! - десь з-переду я почула наляканий голос Віллі. Його голос прозвучав так зненацька, ніби на мене вилили відро холодної води.

- Що це означає? - здивовано запитала я.

Я подивилась на Рея, він вмить посерйознішав, куди й ділась його посмішка.

- Він йде...

- Хто!?

- ... мій батько.

Чесно, я не зрозуміла в чому річ і через що стільки галасу. Десь, зовсім поруч заграли сурми.

- Зустрічайте, Його Величність Веніаміна, Володаря Повітряного царства!

Перед нами з'явились два охоронці, трубадур в національному вбранні і посередині стояв високий, похилого віку чоловік, на ньому були королівські шати. На поясі висів золотий пояс, ззаду стелився білий плащ і на голові красувалася золота корона з сірим каменем в середині. Біля його уст красувалася довга розкішна борода, шкіра була бліда, а очі були справжньою копією Рейових.

- Раді Вас бачити, Ваша Величносте, - сказав Віллі і зробив шанобливий поклін.

- Чому Ви прийшли, батьку? - нетерпляче вискочив наперед Рей. Він явно був незадоволений появою батька.

- Юний сину, повчися трохи манер. А причина мого візиту, дуже проста і ти її прекрасно знаєш, - він задумано примружив очі і дивився на Рея.

- Не розомію про що Ви, батьку...

- Справді? Ну, тоді я нагадаю. По-перше, ти взяв телепортаційну кулю без мого дозволу. По-друге, не використав порошку для невидимості і таким чином всі земляни тебе бачили. І по-третє, привів звідти невідому особу! Як це розуміти, молодий юначе!?

- І по-четверте, батьку, я привів ту людину, про яку говориться в Пророцтві і яка врятує наш світ.

- Від чого врятує!? В нас все чудово, царства процвітають. Тому ніякої війни не буде, лише тому, що так сказало якесь Пророцтво.

- Не "якесь"! Воно передбачило дві попередні війни! То з чого ти вирішив, що на цей раз помилиться?! - невгавав Рей.

- В нас все прекрасно! Я можу ЇХ контролювати!

- Можеш!? Ти бачив ЇХНЮ силу і розумієш, що рано чи пізно, вони прорвуться крізь лави наших воїнів і потраплять в Земне царство. Вже й без того, ми втратили безліч воїнів, серед людей паніка, а солдати йдуть на вірну смерть. Ти не можеш вдавати, що все добре, бо все дуже погано. Розумію, без мами нелегко, але через твою самовпевненість, десь там, гинуть наші лінкійці, щоб ми залишались в безпеці. Так більше не може тривати. Єдиний наш шанс на спасіння - вона! - закінчивши свою палку промову, Рей показав на мене.

- Так, сину, мабуть, ти правий...