Світло...
Багато світла...
Я бачу людей з синіми масками... І... Жінку. Вона плаче і сміється... Хто вони?  Хто я? Де я?
Я безсило дивлюсь на жінку, вона така красива... Я простягаю до неї руки і намагаюся сказати хоч щось, але з моїх вуст злітають незрозумілі звуки.
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .
-Вітаємо у вас донечка.
-О Боже, спасибі тобі.
- Вам пощастило, в неї не має ніяких відхилень та й жовтушки теж. Кличте щасливого татуся.
-Оу, він не зміг приїхати...
- А жаль, у нього доця така красуня, вся в маму. Доречі, ви ім'я придумали? Що нам в протокол записати?
- Віра...
-Віра? Дуже гарно і поетично, а друге імені не будете давати?
- Думаю, ні.
- М, що ж чудово. Медсестро проведіть їх до палати.

Раптом в операційну хтось увірвався.

-Я батько!
-О, татусь приїхав! Вітаємо, у вас донечка.

Чоловік злісно кинув погляд на матір дитини, а потім взяв дитину і подивився їй в очі. Він нахмурив брови і тихо про шипів: "Ти не мала народитись! "

Від його слів моє тіло здригнулося, я подивилася на перелякану маму і закричала.

-Ну-ну, не бійся, це твій тато, бачиш?

А в моїй голові вертілрся слова...

Ти не мала народитись...
Ти не мала народитись...
Ти не мала народитись...
Ти не мала народитись...
Ти не мала народитись...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 
-Ахах...хуууух...
Це був сон...
Ще один жахливий сон...
Я піднялась з ліжка і поплелася на кухню. Звідти вже лунали крики батьків. Останнім часом вони все частіше сваряться. Ех...

Я повільно зайшла на кухню, сіла за стіл, де вже була яєшня і чай з канапкою. Нормальний сніданок, нормальної дівчини.

-... Чому ти не ночуєш в дома!? Я вже змучилась пахати по дому, поки ти розважаєшся з якимись шл*хами в клубі!
-Ти теж мені надоїла! Взагалі, для чого я тут живу!?
-Ахаха! Для чого!? Та ти без мене нічого не можеш! А знаєш що? І справді, для чого ти тут живеш? Давай ми зараз вирішимо цю проблему!

Мама пішла до спальні і гримнула дверима. Було чути, як вона щось кричала звідти, витягала валізу і скоріше всього складала татові речі, ну як складала? Кидала з істерикою. Тато розлючено відправився в спальню. А я спостерігала за цим... Проходячи повз кухню він кинув на мене злий погляд.

- А ти чо вивалила пульки?! Давай, їж в темпі і махом до школи! Бо інакше, ух!

Тато замахнувся на мене, а я завмерла в очікуванні удару. Він махнув рукою і пішов до спальні. Я провела його поглядом і за декілька секунд почула крики.

-На! Бери свої монатки і йди звідси!
-Бл**ь ти вже взагалі о***ла!?
-Не матюкайся при дитині!  І йди звідси, тут нема тобі місця!
Я довго жувала кусок бутерброду, слухаючи їхні крики.
-Ех...

Я зітхнула і повільно поплелася до себе в кімнату. Там я довго думала що одягти, але в кінці вибрала  сірий сведр й джинси, як завжди . Я поспіхом схопила рюкзак і побігла до прихожої там я взула свої чорні кросівки.
Останній раз окинувши оком усе, я уже хотіла вийти, як до мене приблизились кроки. Це був тато, він з розлюченим лицем і валізою, прямував до мене. Проходячи повз, він кинув злий погляд і раптом схопив мене за руку. Я відчула різкий біль в області кисті і ліктя.  Тато часто міг мене вдарити, але такої сили і ненависті я ще не відчувала. Він нагнувся до мого вуха, не послаблюючи хватку...
-Ти не мала народитися! Ти мене чуєш!? Ти помилка! Тебе не мало бути! І тебе ніхто не любить, кому потрібна помилка природи!? Правильно, нікому! Ти ніхто! Тебе немає! Ти пусте місце! Ти мені не дочка! Це все через тебе! Я ненавиджу тебе...
-Я...

Я не могла нічого сказати, мій мозок вибухнув. Руки почали трястись, в куточку очей з'явилися сльози, які струмком покотилися зі щік і падали з мого підборіддя...  Тато презирливо подивився на мене і вийшов за двері, я почула звук машини...
А сльози далі невпинно котилися, я швидко раз за разом витирала лице, але нічного не виходило, я не могла їх зупинити. В не змозі думати я кинулась надвір і побігла в парк. Завжди, коли щось ставалося я йшла саме туди. До бігши до мого улюбленого місця, я притиснулась до верби, а з моєї голови не виходили ці слова... Моє тіло повільно сповзло на траву, де ще не висохла ранкова роса. Тут подув вітер, віти верби тихо зашелестіли. Мій слух заспокоївся, я закрила очі і відчула, як повітря своїм теплим подихом зігріває моє тіло, розвіває волосся і лоскоче лице... Я відчула енергію, здатну подолати всі мої проблеми, але це потім, а зараз я насолоджуюсь, цим моментом... Усі думки просто вилетіли з моєї голови. Вона стала пустою і легкою. Хотілося залишитися тут навічно...