Пройшло 2 дні...
.  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  . 
Це були два найкращі дні в моєму житті! Вперше я стільки дізналася про свою сім'ю. Міс Зіна справді дуже добра і багато в чому поділяє мої інтереси. Вона розповіла про те, як боролася за мене в суді, щоб взяти під опіку. Взагалі, Зіна має і свої причуди. Наприклад, вона колекціонує...маски? Можна сказати, що це її пристрасть.
Якщо подумати, то за ці дні я отримала все, чого так прагнула протягом життя. Хто б міг подумати, що на 15 році мого життя все піде шкереберть і зміниться в кращу сторону?
Хм... Ну, досить роздумувати. Сьогодні, я вже піду до школи.

Я підняла свій зад з м'якої перини і поплелася в ванну. Включила літній душ і відчула, як слабкість покидає мене. В голову далі лізли думки про моє нове життя.

Ну все, хватить ніжитись, сьогодні як-не-як до школи. Звичайно, я буду ходити в ту саму школу, нічого ж не змінилось, так? Привівши себе в порядок, я заплела мальвінку і попрямувала до свого гардеробу. Так... Здається, це на довго... Короче, що перше попаде під руку, те і вдягну, що буде, те буде. Я зажмурила очі потягнула руку в праву сторону гардеробу, вчепившись за вішак, я розплющила очі. Клас... Мені попалося ніжно-рожеве плаття, ніколи такі не носила... Та кого я обманюю? Я спідниці рідко вдівала, не кажу вже про плаття, а може, ніхто не помітить? Кому потрібна така сіра миша як я?
Я одягла плаття, воно ідеально лягло на мені і чудово підкреслювало мою фігуру... Так, потім собою намилуюсь, ще снідати треба.
Трохи незвично відчувати себе такою "розовою", але саме час привикати.

Я швидко побігла сходами в вітальню, там ми завжди снідаємо, обідаємо і вечеряємо, а будь-які перекуси робимо на кухні. Там мене вже всі чекали Амалія виглядала суперово! Легка розова блуза, обтягуючі джинси і розові кеди підкреслювали її дитячість.
Сніданок був насичений розмовами, сміхом і недоречними жартами. Тому будучи ситою я з Амалією попрямували до Феді. Залізши в машину ми помахали рукою Зіні і зірвалися з місця, за 5 хвилин ми вже були в школі. Попрощавшись з водієм ми рушили до входу. Всі учні якось дивно переглядались і перешіптувались, поглядаючи то на мене, то на Амалію. Потім ми розділились і я в одиночку поплелася до свого класу. І тільки-но переступивши поріг, помітила щось неладне, а якщо точніше, то... Всі дівчата підбігли до мене і почали засиплювати компліментами.

- Дівчата, з чого це ви захотіли сидіти зі мною?

- Ну просто ти завжди сама, от ми і подумали...

- Ааа. Раніше, коли я була сама ви мене ще й дражнили, а зараз з якогось дива вирішили "дружити"? Коліться, в чом подвох?

- Та ні... Ми просто...

- Ех... Знаю я ваше "просто". Краще залишіть мене саму...

- Так... Добре, Віро.

Я попрямувала до своєї парти і думали чи не занадто я жорстоко повелася? Може вони справді хотіли підтримати. Я підійшла до своєї парти і вже хотіла кинути сумку на крісло, як помітила, що на моїй парті сидить... Дейв!

- Дейв! Що ти тут робиш?

- Те саме що і ти.

- Що?.. Та ні, я маю на увазі, на моїй парті?

- Просто хотів тебе побачити... і дещо передати.

Він витягнув з кишені клаптик паперу і тицьнув мені в руки. Потім зіскочив з парти і попрямував до своєї. Я кинула сумку і згоряючи від нетерпіння відкрила папір.

"Віро, ти не погана дівчина, навіть дуже. Знаєш, можливо, якщо подумаєш, то погодишся... Стати моєю дівчиною. Знаю, це неочікувано але я з нетерпінням чекаю твоєї відповіді. Коли вирішиш приходь сьогодні після школи біля стадіону. Надіюсь, ти  станеш моєю дівчиною, ти ж цього хочеш? ;)"

Я швидко перебігла очима палкі рядки і після того, як прочитала останнє слово, мої щоки залилися густим рум'янцем. Я кинула погляд на Дейва, він помітив це і мило підморгнув, мої щоки ще більше почервоніли. Майже всі уроки я просиділа літаючи в хмарах, мої думки були тільки про Дейва.
Ось він... Дзвінок який сповіщає про кінець шкільного дня, моє серце шалено колотиться в грудях. Ще чуть-чуть і воно вискочить з грудей. Я швидко скидаю речі в сумку і лечу до місця призначення. Там уже чекає Дейв, він дивиться на стадіон але як тільки я з'являюсь він повільно переводить погляд на мене і роспливається в посмішці.

- Привіт, Віро.
- Привіт...

- Ти вирішила?

- Угу.

- І що?

- Ну... Я не проти.

- Справді!? Я дуже радий! Але раз так, то щоб почати наші стосунки ми повинні зустрітися з моїми батьками.

- Ба...тьками?

- Ну так, це дуже обов'язково, впевнений вони нічого проти тебе не мають, тому все окей!

- Ну якщо так... Добре, а коли?

- Завтра.

- Що? Так швидко!?

- Ну так, а що? В тебе не виходить? Бо без їхнього дозволу нічого в нас не буде.

- Та ні... Просто дивно якось...

- Ти недивуйся, це нормально для нашої сім'ї.

- Ну, добре...

- Ага, добре, тоді до завтра. Не забудь завтра після школи йдемо до моїх батьків.

- Добре, до завтра!

Я ще 10 хвилин стояла в шоці, все було так швидко, наш діалог блискавично промчався. Я вже забула що відповідала. Значить завтра до його батьків... Ааа!!! Я так  довго цього чекала! Аж невіриться, що я зустрічаюсь з Дейвом! Хух... Спокійно Віро... Головне не подавати виду перед іншими. Зайві запитання зараз мені нідочого.

Я швидко прибігла додому і побігла до себе в кімнату. Впавши на ліжко, запхала голову в подушку і почала несамовито сміятися. Зімною ще ніколи такого не було... Це і називається... ¿ Любов ?