I
Віталій Босий
Нехай вже навіжене море Юртує очі мов клинок Ти завше зачиняєш штори Та крізь нитки напівпрозорі Пильнуєш бурі за вікном Нехай колись там були кручі Їх стражі мрійні стерегли І прогляділи неминуче Як море вийшло з берегів Най загубивсь ти в тому штормі І не знайшов в собі твого Й свого утішливого дому Згубив на вісі невідомій Загубленій. І що ж з того? Під небосхилом чахнуть роки А дзигарі форсують мить Мовчать світила одинокі І чвалять впевненими кроками Поки спроможні ще горіть І ти прямуй допоки взмозі Допоки тіло ще несе Нехай ярить бездонне море Й вдалечині загаснуть зорі Лиш збережи у тім себе
2023-10-13 18:43:13
0
0
Інші вірші поета
Uranus-220Y5X26Z.. автобіографія ххх хвилі Реквієм (до дідуся Міші)
Інші поети
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Hell_ga
@Hell_ga
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Вікторія Тодавчич
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1611
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523