Безіменний №97

Віталій Босий

Ні світ ні зоря, Як ще думи світають Скажи мені, друже: Я йду, чи блукаю? В туманнім степу останні роки доживаю. Перед собою бачу фрагменти події, Де всі вже завмерли мов з камню скульптури. Ні в одних очах я не бачу надії, Лиш горе, страх й душевні тортури. Не жевріють тут сталеві котли Та й грішники від батогів не палають. Нема тут нікого, лиш ми та цей світ, Однак і у тиші в стражданнях вмирають, А я все блукаю й не можу злягти.

2021-05-21 17:45:25

Інші вірші поета

Агов Uranus-220Y5X26Z.. автобіографія Лелека Послання до В.К.

Інші поети

Jason Fairhurst Wall

@forever_is_always_now

Рая Лебідь

@LebidRaya

Сандра Мей

@SandraMey

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12267

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

4877