Божевільна
Юлія Богута
Віриш? Я божевільна. Настільки, що навіть не страшно, Дивитись на світ через призму всіх мною ж написаних книг.  Не страшно їх всі проживати і навіть вмирати не лячно, Бо мертві герої вже мертві. Ніяких тобі інтриг. Ніяких тобі епілогів, постфактум історій, приміток, Зухвалих ділогій, воскреслих, чи навіть дурних ходів.  У світі усе так...не чесно? Багато дурниць та міток, Жахливих діагнозів, шансів, які тобі хтось вручив. І що з цим робити — не ясно. Куди себе діти, втиснути? Життя наче фанфік по книгам, які написала рука.  Ненавиджу фанфіки, чуєш? Я хочу сьогодні заснути, І завтра не знати нічого. Не знати уже нічорта. Якщо я і є мала Хана, то най новий рік наступить.  Сьогодні, до ночі наступить. Я надто втомилась, ти знав? Повір мені, я божевільна. Настільки, що хтось осудить. Осудить за те, чого кожен, для себе не обирав. 
2023-02-07 17:19:52
14
0
Інші вірші поета
Без тебе Ні криків, ні стогону Беззахисність Діалог від руки
Інші поети
Maria
@ledy_de_mary
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4405
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12017