Дорога до крамниці під мостом

Сніданок з Едемом

Моє життя лиш страждання і біль Серед сотень дібров і тисячі мрій. Я почав писати без сумління І тепер я українець, і тепер я свій. Раніше мене не знали люди Та в своїх колах я був відомим За вікном уже місяць не лютий А я в фуфайці в крамницю по бруду. Надворі темно до болі в очах, Ліхтар як смолоскип, палає мов сонце. Вже пізно та діти кричать, Все бояться під ліжком монстра. А в цей час я вступив не туди, Підняв ногу і далі в дорогу. Я боюсь в душі пустоти, А ще залишитись голодним. Я забув вам сказати, що бідний Опівночі йду до моста Я забув вам сказати, що мрію Побачити Ісуса Христа. Я хочу йому розказати, Про те що маленька дитина Без світла не може спати, Як я без своєї родини. Я хочу йому показати Наш світ і наше життя, Як помер мій батько і померла мати І хай скаже що це небуття. Я готовий за нього померти Як він помер за всіх нас, Але діло в тім що я не безсмертний І вразливий як плексиглас. Мій світ лиш ідея і план, Мій світ це його задумка. Як можна знущатись з цих дам, Яких підбирають в попупотках. Тепер уявімо себе На місці цього козла Він сидить собі на небі І в ньому безкінечно зла. Він дозволяє самому собі Дивитися в очі тим людям, Які життя віддали на війні, Тих, що поливали брудом. І йому по барабану на них, Він гучно грає на ньому, А комусь ховати рідних, А комусь ховати бездомних. Попільничка лежить на коліні, Моє серце ось-ось загине... Я не сказав головного: понині Сам помирай за самого себе.

2020-05-19 15:50:08

6

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10913

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

82

2

3316