Космос
Важко дивитись зранку в календар Мій сьогоднішній день наче був уже вчора Очі наповнені сльозами, блищать як кристали Колись відчуття що до неба дістану, Зараз розумію що там задихався б. Мене вчили склонятися та я сперечався. Здавалося світ побудований запросто Більшість в океані були б зарослями, Одиниці їдять зарослі. Я би ліг у сотню лікарень, Всюди кажуть одне й те саме, Мене це дістало, Костуха по заду. Відносно недавно я збагнув що хочу бути камнем, Але для цього треба відмовитися від безкоштовної кави. Запросто - вона всерівно кал! Існування у вакуумі без інших розумних істот — Це як не мати вибору у кавʼярні. Я теж можу випити американо, але хочу більшого, Невже це неправильно? Соціум не буде оправданий Дякую мамі і татові за те що допомогли мені розірвати всі типові патерни! Інколи існування - каторга, А сни справжні фатуми. Чому на столі частіше coca-cola, а наприклад не фанта?! Для ефекту Мандели забагато. Поки схиляюсь тільки до квантового безсмертя, Але, чорт забирай, у скількох із світів я все ще живий? Я однозначно не заслуговую на милосердя, Та чи заслуговуєш на нього ти?
2023-10-07 07:30:53
1
0
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
8
2788
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12356