Вільна правда
«В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля». Т. Шевченко Шаную дуже я Шевченка, Які чуткі його думки! І так звучать вони славетно, Біжать, як горами струмки. Він силу й волю прославляє, Народ звичайний – народ свій! Кайдани зняти заставляє, Не жити в «волі» мовчазній. Хто скаже, воля в нас наявна? В країні нашій – гарній, польовій. Та де ж в цій хаті своя сила й правда, Коли будь–хто закон тут править свій? Закон диктують нам із – за кордону, З усіх усюдів, із «верхів». Ніхто ж не хоче слідувать закону, З простих людей вже роблять лопухів! Пора господарем у хаті бути, Боротися за спокій свій. Про честь і славу не забути, Що здобували наші прадіди. Навести чистоту в країні, Ми зможем тільки всі разом. Щоб не сидіти потім на руїні, І не патякать язиком! І заклик щиро пролунає: «Ви бережіть права свої, Простого люду одурити вже не дайте, І гордо йдіть ви по житті!» Перемогла у мовно-літературному конкурсі учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка у 2020/2021 навчальному році.
2020-12-24 12:30:57
7
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5788
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4989