В моїх думках завжди була...

Вікторія Тодавчич

В моїх думках завжди була любов, Точніше як її я уявляла. Метелики? Чи знов холоне кров? Не знала я цього, не відчувала. Та ось раптово, вмить з'явився Він... І рими зникли всі, та всі цитати. І тільки дивний спокій на душі, Який ніхто, ніяк не зміг забрати. Поговорити про дрібниці з ним, Та помовчати в темряві, сміятись. Все стало рідним серцю, дорогим Години наче миті пролітали. Я про любов завжди писала з мрій, В романах та у віршах я шукала. Та тільки як в житті з'явився Він, Я все відчула, все на що чекала...

21.09.2024

10

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Лео Лея

Що тут скажеш - чудовий вірш💖

Відповісти

21.09.2024, 19:25

1

Вікторія Тодавчич

@Лео Лея щиро дякую♡

Відповісти

26.09.2024, 09:23

1

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4125

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11430