Не вимовлю нi слова...

Вікторія Тодавчич

Не вимовлю нi слова. Помовчу . А що менi сказати про кохання? Нiхто не зрозумiє ,як люблю I знаю я усi твоï страждання. Ти там один ,зiтхаєш по ночам Я тут сиджу i знов тебе чекаю Не вiрю я тепер чужим очам Без тебе милий, з болю помираю. I зустрiчi чекаю дуже сильно Знов гортаю днiв я календар А що сказати, це ж є божевiльно Кохання це є радiсть , це є дар.

2019-10-17 16:41:02

24

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Вікторія Тодавчич

@Ledi ПТАШКА #ОЛД #ТОК .♥♥♥

Відповісти

2019-10-22 14:46:26

1

Вікторія Тодавчич

спасибо, рада что вам понравилось ♥😄

Відповісти

2019-10-26 08:42:02

Подобається

Роман Тихий

Дуже гарно і щиро написано. З надією. Героїні хочеться побажати швидкої зустрічі з коханим, менше болю, більше радості.

Відповісти

2021-10-30 09:17:24

Подобається

Схожі вірші

Всі

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3345

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11544