Реальна безвихідь Людського життя
Марина
Хвилина за хвилиною Плавно збігає В безодню невідомості Наше швидкоплинне життя. Всі Ми затиснуті В неминучі лещата Жорстокої й невідворотної Детермінованості буття. Та, забувши про це, Подекуди в скрутній тузі Не знаходимо все ніяк Виходу з тієї печалі. А тут десь поруч кроком швидким, жвавим і живим спішить твій порятунок. Й тут же недалечко кроком повільним чимчикує той, хто всю гіркоту швидкоплинності життя чийогось пізнав. Скрутних й печальних ситуацій життєвих буває чимало на долі Людській. Та з кожної ями знайдеться шлях! Лиш з ями погребельної Ніяк не вибратись нікому живим! Ось яка вона безвихідь Людська -- спільна для всіх й особлива для кожного, але неминуча й раптова. Тоож яка б ситуація не була вихід знайдеться завжди й цінувати треба час свій й близьких. Не слід Нам забувати Про детермінованість Й їх життя, щоб потім не шкодувати про це у свої думках!
2023-06-17 17:02:17
2
0
Інші вірші поета
Мир і воля Сльози материнські Просто Человек! Зірка
Інші поети
Mary Anywhere
@tamdedobre
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4000
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11500