Що скажеш ти?

Your_Loneliness

Я не бачу сенсу буття. Можна я позбавлю себе життя? Скажеш, це недоречно? Я згодна, безперечно. Я не хочу так жити, ні, не жити — існувати Навіть собі брехати, брехати, брехати. Може, я б змогла покохати? Та чи хочу любов відчувати? Питання, питання, питання... Ти чуєш, чуєш мої благання? Знаю, не чуєш, не розумієш, Без правил чітких жити не смієш, Дедалі звужуєш для себе рамки. Поглянь, від моїх рам тільки уламки. Я знищила їх, спалила дотла. Я змогла, я змогла. Що скажеш ти, Коли дізнаєшся, що я схотіла піти. Осудиш? Зненавидиш? Зрозумієш? Скажеш, що нічого вже не вдієш? Я пішла проти всього і всіх, Я чула за спиною зневажливий сміх. Я жила так, як я хотіла. Я пішла, бо по-іншому не вміла.

2017-12-12 18:32:06

8

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Юлия Р

Ваші вірші неймовірні.

Відповісти

2017-12-15 04:18:40

Подобається

Your_Loneliness

вирішила написати про залежність людей від інших

Відповісти

2017-12-15 05:28:47

Подобається

Your_Loneliness

@Юлия Р дякую, мені дуже приємно це чути

Відповісти

2017-12-15 05:30:15

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10904

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

82

2

3307