" За тебе молюсь "

Яна Войвич

Я за тебе молюсь, І ти в моїх снах, Я за тебе боюсь, І це зносить дах. Знаєш, як сильно, Як тяжко буває, Я чекаю повільно, А серце вмирає. Воно мовчки кричить Ну чому усе так? І сльоза знов бринить, На устах її смак. Чи багато таких, Хто так вірно чекає, І без ночей п'янких, Самотньо страждає? Як сонце без неба, Як пташка без вітру, Ти моя потреба, Без тебе все зітру. Та воно того варте, Оці всі чекання, Із ніжністю вперте, Є в серці кохання! 28.10.20

2020-10-28 20:56:25

9

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Яна Войвич

@Boanerge Ще ні, сюрприз))

Відповісти

2020-10-28 23:04:57

1

Яна Войвич

@Boanerge Так)

Відповісти

2020-10-28 23:06:18

1

Яна Войвич

Спасибі)

Відповісти

2020-11-30 14:58:52

Подобається

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

2719

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11834