Дивачка

Vitalisa

З усмішкою на все обличчя Блука по місту дівчина одна. Руде волосся завитками в'ється Ну, а вона заливисто сміється. Джинс-сарафан, рюкзак на тонкому плечі. Вона, як той проміньчик сонця в пильнім мегаполісі. Іде, а в слід їй дивляться усі. -Чудна,- промовила мадам в заторі у таксі. - Дивачка,- буркнув пан що поспішав кудись у сірім капелюсі. -Вона щаслива, бо турбот не знає,- так мамочка двійняток промовляє. Але ніхто із них навіть не вгадає Чому ця дівчина щасливо виглядає. Вона хворіла, її покинули усі... Друзі і всього життя кохання Надії не давали жодні лікарі. А в ній жила маленька, світла віра, Що гріла душу й думку в голові, Що стане все на місці у її житті. Вона зібрала по частинках ніжну душу, Осмислила усе своє буття Й вирішила не противитись, а йти туди куди веде її життя. Але сьогодні в неї свято їй хочеться співати й танцювати Її хвороба відступає. Вона душою вище хмар сягає, Тому щасливою тактю виглядає. Тож не судімо друзі ми нікого, Бо ми не знаєм ситуації всієї яка складається у кого. Душа- ліс темний, хащі непроглядні, Але в одних є сили хащі вирубати і чистоту у душу пропускати. А в інших ліс, бур'ян і темнота.

2021-02-11 23:39:51

2

0

Схожі вірші

Всі

Я граю лише уві снах...

Nadine Tikhonovitch

Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...

131

25

6138

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1594