Усі ми люди
Людина - особистість неповторна. Її життя - це пишний килим і нічне провалля. Ви можете запитувать: чому? Та, мабуть, відповідь уже ясна. З нас кожен старт хороший має. Але не завжди вдалий фініш знає. Достаток і багатство получить Немаючи нічого за плечима. Задача, зовсім не легка - теорема. А далі що?.... Як вірно спорядить його, Щоб збагатити те, що й досі маєш. Хтось вклади має і за них живе, А хтось працює так, що й рук не відчуває. Один - живе і вірить в чудо, А інший має - і далі оживає. Є люди - які допомагають іншим, І вже до віку впасти не дадуть. А є і ті - що гроші бережуть І допомога - це для них не святість. Чому ж так склалося у світі?... Чому?... Усі ж ми люди... І живемо ми в дружбі... Є сенс задуматись, до речі. З нас кожен знає хороші речі.
2018-08-27 18:27:26
1
0
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
45
44
2160
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
50
13
1429