Мої вірші

Валерія Долінос

Є я, є ти, є відблиски печальні... Не сяє світло у далечині... Співає пташка, сліпий грає на баяні... Це все тобі, тобі й мені. У мене віршів більшість про кохання. Хоч відвари й давай свині. Я знаю, смішно, знаю, незвичайно... Та на душі болить, серцю печально. Та годі вже словами говорить! Іскра горить лише на мить! Лише на мить ти розумієш щастя, Його ти розумієш раз на вік, Тож хай для тебе буде це повчанням, І за минулим серце не щемить...

2018-02-10 13:11:02

4

7

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (7)

Валерія Долінос

@Субстанція Ночі , я вже перевірила по словниках. ДалЕчИна.

Відповісти

2018-02-10 13:53:46

Подобається

Субстанція Ночі

@Валерія Долінос піду запишу собі на лобі, щоб на другий раз людям дурниць не радити😂

Відповісти

2018-02-10 13:56:14

Подобається

Валерія Долінос

@Субстанція Ночі , та нічого. )))

Відповісти

2018-02-11 06:08:29

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11546

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

3346