Спитаєш і скажу
Анна Топтун
Пройде час, і спитаєш як жила? Скажу, що дивом я лишилася жива. Сива стала, снігом вкрита голова, Бо пекельна тоді точилася війна. Спитаєш, що боліло найсильніше? Чи вже було схоже щось раніше? Скажу, що болючіше немає на землі, Ніж, коли мале дитя лежить в труні. Тоді від болю часом плачуть небеса і дощем вкривається вся земля Степи, лани, гори і всі зеленії ліса І лиш біль лунає в піснях солов'я Спитаєш чи ще здригаються серця За тих, кого оберігає вже земля Скажу, що рана в серці ще жива І біль той не лікують вже слова
2023-07-11 07:24:40
6
0
Інші вірші поета
Спогади Струна Народе мій! Я стану..
Інші поети
B I
@boredintrovert
нnw αsω
@hnwasw14
Схожі вірші
Всі
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
3307
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12151