Я під призмою бачу
Я під призмою бачу,
Як всього себе віддав пращур
За цю землю святу,
Тому жодних загарбницьких рук
Не допущу на ці терени,
Хочете переступити її? Спочатку через мене...
Нене, не плач біля порогу,
Мене кличе в складну дорогу
Ненависть, вона надає сили,
Всі ми ще будемо щасливі,
Тому витри сльози,
Обійми свого сина,
Мною керує гаряче серце, а не холодний мозок,
Це моє не трохи, навіть не на половину,
Це повністю належить мені,
Тому за це стану горою,
Скільки буде болі й сліз на цій землі,
Але я все одно закрию собою
Ці гаї й сади,
Які нам у спадок залишили,
Я скільки всього ще в не встиг,
Але бруд втікача не змиє мило,
Навіть вода Дніпра не допоможе,
Адже це залишиться на роки,
Саме тому піднімається та йде кожен,
Адже діти мають жити там, де і ми...
Хай не жили, та все ж стояли,
Не на колінах, а на своєму й за своє
І нарешті за скільки років так стало,
Що ми не якийсь там проєкт
Сусідньої держави чи інших президентів,
Ми щось більше ніж країна,
І ось настав момент,
Коли нас не зламає відсутність енергії, не зупинять війни,
Запитай у нас, що означає бути вільним,
Кожен вдихне це повітря й стане мовчки,
Може не відразу, повільно,
Але все буде таким, як ми бажаємо й хочем.
Десь чути гімн,
Прапор зливається з небом і полем,
Зрозуміло всім,
Що з нами сила і правда, і воля...
Святая чи ні, як Шевченко заповів,
Та все ж наша, зараз і тут.
Пройде не один вік,
Нові кращі покоління прийдуть,
Будуть збирати квіти там, де були запеклі битви,
Між лісів будуть бігати радо,
Цей дух нікуди не діти, хоч вирви,
Та все одно всі будуть пам'ятати те, що їм залишили в спадок
Їхні пращури, це буде видно без призм,
Перше - це земля, друге - наука навічно,
Що воля - це не приз,
Це ціна заплачена тими, за кого тепер ставимо свічку...
2022-12-21 06:31:22
2
0