Я не згоден з тим, що
Я не згоден з тим, що Література не повинна йти в ногу з часом, Якщо ти вже скільки всього пройшов, То і її не треба відкладати, як стару прикрасу. Ваші рими: морока - сорока, сало - стало, Таке можна навалювати фрістайлом... Чому ви досі живете часами, Коли за риму били по пальцях? Та краще писати білими віршами Ніж з надією лише, що заримувати вдасться. Згоден, рима - це важливо, Це корабель, який треба зрушить, Але вкладаючи в "правильність" сили, Ви забуваєте, що треба залишати душу На папері, у кожному слові, Яке можна зустріти, відучити й побачить Чи вночі, чи на зорі світанковій, А читаючи... ніхто не втримається та заплаче. Мене не візьмуть у друк, Я знаю, що мені далеко до висот, Але якщо я беру ручку до рук, То я зроблю все, щоб листок цей не просох. Хай кожне слово розпливеться, Буде чимось, що викликає насмішку, Але мені так здається, Що в кожен аркуш треба вкладатися, хоча б трішки. Тому ви мені не судді, Що там не кажіть, Чого варта рима, якщо в ній немає суті? Чого вартий поет, якщо в ньому немає душі? Думайте й пишіть віршІ, Тут задоволення від продукту більше, А я буду поки шукати на відповіді ключі Своїм неправильним вІршем.
2021-01-01 17:59:29
6
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Lelyana_ art
Як майбутній філолог (спеціалізуюсь на вивченні української літератури), солідарна з Вашою думкою, яка висловлена у перших чотирьох рядках (і в наступних). Справді, наша література пройшла складний шлях, бо вона була й заборонена і за її друк карали. Дякую за цей вірш Вам, є над чим подумати 😉.
Відповісти
2021-01-04 21:22:43
Подобається
Саша Гаврилюк
Дякую дуже))
Відповісти
2021-01-04 21:23:19
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11644
Пóдрузі
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2724