Я не згоден з тим, що

Саша Гаврилюк

Я не згоден з тим, що Література не повинна йти в ногу з часом, Якщо ти вже скільки всього пройшов, То і її не треба відкладати, як стару прикрасу. Ваші рими: морока - сорока, сало - стало, Таке можна навалювати фрістайлом... Чому ви досі живете часами, Коли за риму били по пальцях? Та краще писати білими віршами Ніж з надією лише, що заримувати вдасться. Згоден, рима - це важливо, Це корабель, який треба зрушить, Але вкладаючи в "правильність" сили, Ви забуваєте, що треба залишати душу На папері, у кожному слові, Яке можна зустріти, відучити й побачить Чи вночі, чи на зорі світанковій, А читаючи... ніхто не втримається та заплаче. Мене не візьмуть у друк, Я знаю, що мені далеко до висот, Але якщо я беру ручку до рук, То я зроблю все, щоб листок цей не просох. Хай кожне слово розпливеться, Буде чимось, що викликає насмішку, Але мені так здається, Що в кожен аркуш треба вкладатися, хоча б трішки. Тому ви мені не судді, Що там не кажіть, Чого варта рима, якщо в ній немає суті? Чого вартий поет, якщо в ньому немає душі? Думайте й пишіть віршІ, Тут задоволення від продукту більше, А я буду поки шукати на відповіді ключі Своїм неправильним вІршем.

2021-01-01 17:59:29

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Lelyana_ art

Як майбутній філолог (спеціалізуюсь на вивченні української літератури), солідарна з Вашою думкою, яка висловлена у перших чотирьох рядках (і в наступних). Справді, наша література пройшла складний шлях, бо вона була й заборонена і за її друк карали. Дякую за цей вірш Вам, є над чим подумати 😉.

Відповісти

2021-01-04 21:22:43

Подобається

Саша Гаврилюк

Дякую дуже))

Відповісти

2021-01-04 21:23:19

Подобається

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

79

19

2601

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11399