На годиннику тиха година, Пора вже спати давно, Від тихої до лихої один крок, Це знає кожна людина, це знає вся Україна... Кінець зими, на дворі 21 століття, Розвинутий світ планує тікати на іншу планету, У нас же ж ще не досягнувші повноліття Вже готуються йти в бій і не за монети, А за землю, по якій ходили малими, Босоніж збирали кожен камінець, Не знаю як інших, а мене вчили, Що якщо за своє, то доти, поки не побачиш кінець. А кінця нам не буде, Я кажу це з впевненістю в словах, Ми не підемо нікуди, Будемо зустрічати або перемогу, або кінцевий крах. Хай вас більше, ви орда, Ви гордо несете звання "імперії, яку нікому не зупинить", Але як відомо, то історія не пробача Імперії, ні одна із них Не закінчила успішно, Всі прийшли до свого логічного розвалу, Солдати, хіба ви не хочете поміняти окопи на ліжко? Хіба Грузії, Фінляднії та інших було вам мало? Це ще нічого, от Побачимо які ви будете щасливі, Коли піде проти вже й ваш народ, Будуть мітинги... І вас змусять примінити силу... Найстрашніше - це коли серед рядів Людей, які будуть проти, Ви побачите своїх сестер, батьків, Але про це змусить забути присяга й робота... Якщо ви думаєте, що У всіх одна думка й дух... То, мабуть, час прийшов Розказати вам істину: вони підуть і я піду, Адже живу в країні, яка була, є і буде, З півдня на північ, із заходу ну схід, Ви всього лиш інструмент, ви не люди, Принаймні так вважає ваша влада останні 8 літ. Ви подумайте самі за що йдете на смерть, За що воюєте? Ви загарбники, а не солдати, Адже солдат має захищати своє, коли ледь Видно найменший намір атакувати З іншого боку. Справжній солдат Ніколи не піде на чуже, А й взагалі має кожен рядовий і генерал знати, Що найгірше - це наявність жертв. А вони будуть, встигайте збивати домовини, Це аксіома, зрозумійте ж нарешті, Не ми у цьому винні, Ви прийшли сюди перші. Скільки вас там? Тисячі і сотні? Стоїте на кордоні? Ну то ви зайдіть, Ваші танки загрузли у болоті, А тут ви потонете у крові. Повірте ніхто з нас не хоче вашого кінця, Але за моєю спиною сім'я, кохана й ті, кому за сімдесят, Вони чекають спільних свят, Вони дали нам все, тому я не можу це віддать... Ну ніяк і ніколи, Ні за яких обставин, Ми пройшли багато у нас хороша школа, Ми все пережили й з усим розібрались, розберемося і з вами. Народе мій, спокійно, Нам під силу вистояти разом, Ми переможемо, хоч нам не цікаві війни, Та переможемо, впевнено хоч і не відразу. З нами сила козацького народу, Ми на своїй землі й з нами синє небо, Дадуть наказ, дасте згоду, Ну тоді пиняйте на себе... Я не лякає, мені страшно самому, Страшно аж до гусячої шкіри, Страшно, бо невідомо На що я здатний піти заради того, в що вірю. Пробачте всі, та я піду, І зупиняти мене не варто, досить, Адже мені страшний не суд, Мені страшно що зі мною зробить совість, Якщо втечу, не піду чи промовчу, Чи, не дай боже, відмова від того, що раніше казали, Я думаю ви розумієте, що це вже через чур... Ми зробили свій вибір - ми нікуди не підемо, тепер вибір за вами...