Страшна колискова
Rin Ottobre
Спи, дитино моя. В океані пітьми Засинай, не барись. Бо коли не заснеш, Глянеш ти у вікно, В око ночі, яке Поглинає усе, І побачиш на мить, Як у мороці десь Промайнуть тіні тих, Хто вкраде назавжди, Як помітиш їх ти. Спи дитино, бо вже Водяник ген бреде. Він зогнилий і весь У лататті й багні. Він крізь шибку зорить. Як побачить, що ти Не заплющив очей, У болото своє В чорноту затягне. Потерчата малі, У лахмітті вони На деревах сидять. І сміються вночі. Залоскочуть тебе. І ти підеш до них В дикі хащі лісів. Спи, аби не прийшли Та до хати чорти - Злі мерзенні, страшні - Виють ген між дерев. З ними не говори. Вхоплять і заведуть В чорні гори, а там Злісне лихо живе. От настала вже ніч. Ти, дитя, засинай. І спокійно пливи В океані пітьми.
2021-05-19 17:37:55
7
0
Інші вірші поета
Солодке літо Я пізнаватиму тебе Космічна діва R. S.
Інші поети
Тимка
@pro_risovanie_s_timkoy
Nazar Pytsyk
@bez_talanta
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2000
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11561