Смерть
Вона блукає - тихо та нечутно
У сутінкових зоряних полях,
Там де панує спокій, ніжний смуток.
Вогні погасить в ледь живих серцях.
Вона блукає - близько і далеко.
Волосся біле місяць посріблив.
Кого шукаєш, смерті королево?
Хто шлях життя свій у цю мить скінчив?
До кого йдеш, щоб зняти свою маску
І провести з собою крізь туман?
Що за межею - пекло, рай чи казка?
Які сюрпризи ти готуєш нам?
Ніхто не знає. Ті, хто спочивають,
Цю істину не скажуть вже. Німі,
Навіки сплять. Тіла їх догнивають
На цвинтарі. У темряві. В землі.
А душі їх - невтомні та самотні -
Ти в поле сутінкове приведеш.
Когось із часом проковтне Безодня,
Якась душа притулок свій знайде
В світах чужих. А ти... Ти знов блукаєш
Ідеш усюди. Стежиш за людьми.
Надходить час - когось ти забираєш.
Не можем Смерті опиратись ми.
2020-08-06 10:59:31
5
0