Sadness
Rin Ottobre
Хай темрява сховає мої сльози, А ніч вуаллю постать огорта. "Ти знов одна", - шепоче тихо розум. Я хочу вірити, що це усе не так. "Все добре", - повторю, як заклинання, Та не приборкать хаос у душі. "Все... добре?" - та на це просте питання Скажу сама собі: - "Та не сміши". Вино на самоті - найкращі ліки. Як завжди, після півночі не сплю. І щиро поспілкуюся, от тільки Сама я із собою говорю.
2020-01-18 21:23:10
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Domina Mortem
Прекрасный стих))
Відповісти
2020-01-18 22:07:24
Подобається
Rin Ottobre
@Domina Mortem спасибо)
Відповісти
2020-01-18 23:57:39
Подобається
Юлия Грибан
Неймовірно 🔥
Відповісти
2020-01-28 06:36:40
Подобається
Інші вірші поета
Невипита холодна чашка кави... Я хочу заспокоїти тебе словами Немає ідеальних біографій Осінній день
Інші поети
NOVATOR
@petruha1307
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2437
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12589