ЖОЗЕФИНА ПАВЛОВНА
Андрій Лаврик
(В дневниковых записях А.П.Чехова часто фигурирует эвфемизм ЖОзефина ПАвловна, под которым ироничный писатель кодировал всем нам знакомое слово.) Вот, бывает, счастлив ты. Много в жизни планов на Разные события. Выбирать изволь. Но приходит в гости вдруг Жозефина Павловна, И мечты заветные множатся на ноль. Но зато для дамы сей ты всего дороже. Носится с тобою - как с бочкой Диоген. Жозефина Павловна в личной жизни тоже. Да ещё огромная – высотой с Биг-Бен. Распускает сплетенки среди дряхлых бабушек, Пить захочешь бросить – подольёт портвейн. Жозефина Павловна сдвинет с крыши камушек, - Цок тебя по темечку – и ауфидерзейн. Видно у прохожих на прокисших рожах: Бытие - не праздник, полон мир Иуд. Жозефина Павловна им знакома всё же. Просто ли знакома? Они с ней живут. Цены повышаются, падает зарплата, Бездорожье жуткое и повсюду грязь. Жозефина Павловна в этом виновата, У неё в стране нашей надо всеми власть. Словом, в каждом городе, среди ям и пробок, Среди полных сумок и пустых сердец, Жозефина Павловна с нами тут бок о бок, И её питомец – жирный, злой писец.
2023-02-04 18:08:52
1
0
Інші вірші поета
Луна зимним яблоком зреет РАССКАЗАТЬ БЫ ГОГОЛЮ Стервятники прочат себя в орлы ВОНА, МОВ ДИТЯ ...
Інші поети
Ruslana
@rock_ksolana
Ann Hensel
@d0ntvv0rry
Ren
@Panda_4010
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
Ай
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1970
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5153