У судьбы нервный сбивчивый почерк
Андрій Лаврик
У судьбы нервный сбивчивый почерк, - Словно руки дрожали в стужу. В этом мире пустых оболочек Трудно встретить родную душу. И становится боязно как-то, Но на нашей холодной планете Куда проще стать жертвой теракта, Или встретить на улице йети. Вот и гоним так век от века Наших душ племена кочевые. Как найти своего человека? В мире, где почти все чужие. Злые, желчные одиночки И себя и других терзают. Бродят праздные оболочки. Что-то ищут. А что – не знают. Есть одна только в жизни утеха, Ежедневно с реальностью споря, - Умножать с кем-то радость успеха, Разделять с кем-то тяготы горя. Слишком многих судьба доконала Одиночества гибельным ядом. А для счастья ведь надо так мало – Чтобы кто-то сказал нам: «Я рядом».
2023-02-03 09:28:48
1
0
Інші вірші поета
ЛИСТIВКА Мне блуждать в застенках её души МЕДВЕДЬ И СПИЧКИ (БАСНЯ) Світанок розпалив мільйон багать
Інші поети
사구 호랑이
@dinka_didi
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5775
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4940