LA VITA È BELLA (ОММАЖ РОБЕРТО БЕНИНЬИ)
«Это простая история, но её нелегко рассказать. В ней, как в сказке, много горя и, как сказка, она полна чудес и счастья.» (Цитата из фильма «Жизнь прекрасна») Наша реальность - всего лишь смешная игра. Если владеете воображеньем ребёнка, Хлебные крошки вам будут вкусней, чем икра, Станет пуховой периной тюремная шконка. Только улыбку с лица на мгновенье сотри, - Тут же становится невыносимо до жути. Лишь чувство юмора убережёт от петли. Храните в любви сбережения, а не в валюте. У человека возможно всё в жизни отнять, Но не сломают его никакие напасти. Было бы только ему для кого сочинять Сказку про мир, где есть чудо, надежна и счастье. И среди войн, эпидемий и распродаж, В мире, где миг отделяет любовь от расстрела, Вся наша жизнь – лишь один бесконечный оммаж Картине Роберто Бениньи «La vita è bella». Омма́ж (от фр. hommage — признательность, дань уважения) в искусстве — работа-подражание (и жест уважения) другому художнику, музыканту, писателю, режиссёру и т. п. «Жизнь прекрасна» (итал. La vita è bella) — итальянская трагикомедия 1997 года. Режиссёр – Роберто Бениньи.
2023-02-06 07:02:23
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4536
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12017