Ніч і вереда
– Привіт. Ви знову мовчите? –
До зорів дівчинка звернулась.
– Ще досі в небі пливете. –
Нічого більше не почулось.
– Полиш ти їх. – Сказала Тиша.
– Вони у небі не одні.
Це ми з тобою, як ті миші
Сидим, забившись у кути.
– Ти що, здуріла? – стрепенулось
Дівчисько, дивлячись в вікно.
– Надіюсь, то все лиш почулось. -
І знову мову повело.
– Сьогодні небо дуже чисте. –
Але ніхто не відповів.
– Ви - мов розсипане намисто!
І знов почувся Тиші спів:
– Чому ти їх не полишаєш?
Все місто спить і сплять вони.
– Це ти в колисці їх гойдаєш!
Заколихала всі лани!
– А що ти хочеш? Так ведеться.
Закон писала цей не я.
Дивись, он Сон уже крадеться,
Перебігаючи поля.
– Не хочу спати. Так не чесно!
Життя з'являється вночі!
– Ох, знову вперте це дівчисько
Не хоче мирно спати йти!
– Полиш її, хай зорі слуха. -
Ввірвався у розмову Сон.
– Вони їй заговорять вуха.
Потрапить швидко в їх полон.
А там, дивися, та й засне.
І нам давно вже треба бігти.
Без тебе місто не посне,
Залишаться від сну лиш крихти.
– Я знаю, – посміхнулась Тиша,
– Ти йди, а я наздожену.
Ти тільки тихим будь, як миша.
Я все одно тебе знайду.
– Ну добре. – Сумно Сон поплівся
Через луги, степи й поля.
Росою Місяць вже умився,
До нього Тиша промовля:
– Піду я. Справи є у місті,
Не спить ще декілька хатин.
Заколихай її в колисці
Різномаітних снів картин.
– Вже йдеш? – Іду. – Ну що ж, бувай. –
Вмостився Місяць на печі.
– А ми ще тут погомоним,
Чому сплять люди уночі.
***
Однією серпневою ніччю у далекому 2015-му.
2021-03-08 23:18:21
2
0