Вероніка увійшла до квартири, що за планом була точнісінько така, як і та, в якій вона жила останні місяці. Але, на відміну від помешкання Павла, тут звідусіль сочилася розкіш. Дівчина навіть очам своїм спершу не повірила. Вона пам'ятала, що Даня розповідав про свою роботу, але навіть не здогадувалася, що вона приносить звичайному, навіть хіпуватому, на вигляд хлопцю такі статки.
У передпокої не було звичних стінок, вішалок або комодів, лише невеличкий вузький диванчик, під яким були влаштовані полиці для взуття. Де знаходився взимку верхній одяг, невідомо. Проте завдяки відсутності габаритних меблів та наявності великого дзеркала здавалося, що простору в квартирі набагато більше.
- Вибач, - пробурмотів Данило, в черговий раз ніяковіючи та не знаючи, куди подіти змоклі від хвилювання руки. - Ще раз дякую за те, що погодилась. Вибач.
- Та годі вже вибачатись, - роздратовано закотила очі акторка, вона відчувала себе ніяково, бо зовсім нічого не зробила, а вже була уся у вдячностях та вибаченнях. - Куди мені проходити?
Хазяїн квартири вказав на двері в кінці коридору поруч із кухнею, за якими в квартирі Павла знаходиться спальня. Ніка скинула підбори та обережно пройшла у вказаному напрямку.
Вздовж коридору на стіні були вивішені два панно, які вдало виділяли спеціально обладнані світильники. На одному з полотен танцював велетенський фенікс, а на іншому - дракон. Придивившись, дівчина помітила, що кожен з невеличких елементів зображення, це фото з моделлю, де фон був або золотавий, або зелений, або червоний, чи, навіть, чорний. Надзвичайна краса та тонка робота. Проте похвалити господаря не вийшло, бо він вже зник в іншій кімнаті.
За дверима з чудернацьким вітражним візерунком, на які вказав Данило, виявилась справжня фотостудія. Купа дорогого приладдя, завіси, якісь коробки, інвентар, ширма та... коване ліжко з виноградними лозами на узголів'ї.
За мить до кімнати ввійшов Даня та простягнув акуратно складені речі.
- Перевдягнися, будь ласка, та поклич, як закінчиш, - по-діловому швидко мовив фотограф та знову щез.
Вероніка кивнула та пішла за ширму. Хоч чоловік і вийшов, там їй було спокійніше. Костюм включав в себе яскравий ліфчик, широкий та якийсь безформний топ, а також надзвичайно довгу спідницю, пелену якої треба було дуже високо підняти, щоб зробити хоч крок. Незручне вбрання, тим не менше, виглядало надзвичайно ефектно, коли Коваленко вдягнула його, перетворюючи дівчину на таку собі сучасну мавку.
Гукнувши Данила, новоявлена модель вийшла під освітлювачі. Вона нервувала. Хоч в академії вона й проходила факультатив модельного мистецтва, практики в цій справі дуже не вистачало. До того ж довгий робочий день відбивався на сфокусованості та зовнішньому вигляді моделі. Час від часу рот рвало від позіхань, а в очі ніяк не вдавалося загнати спокусу, якої так потребував сценарій. Довгий одяг час від часу переставав слухатись та вкладатися привабливими хвилями.
Втім Данило не надто сильно давив, чудово розуміючи стан моделі. Навпаки він весь час підбадьорював, сам встановлював необхідні йому жести, чітко, але обережно розвертаючи голову, руки та плечі в необхідний ракурс. Сам розправляв одяг. Кілька разів пропонував випити кави, щоб хоч якось оживити свою мавку. Зрештою він здався, бо й сам не бачив сну вже майже третю добу.
Робота закінчилася десь близько першої ночі. Вероніка відмовилась від чергової дози кофеїну, поспішаючи опинитися в своєму ліжку.
- Дякую. Твоя послуга неоціненна, - лагідно посміхнувся Данило й простягнув гроші. - Вибач, ми не домовились про оплату. Це вартість послуг минулої моделі. Якщо цього замало, то я можу збільшити суму процентів на двадцять.
-Ні, все гаразд, - трохи несміливо дівчина взяла третину своєї місячної зарплати. - Цього цілком достатньо. Я спробую завтра вивільнити першу частину дня, щоб ти зміг завершити роботу вчасно.
- Це було б чудово. Ти моя рятівниця! - хлопець поривчасто стиснув її в обіймах й легко торкнувся губами скроні.
Ніка шоковано завмерла. За мить чи дві Даня відсторонився. За посмішкою, що сяяла як десять сонць, зовсім не видно було втоми. А сірі очі наче стали випромінювати золотаве світло, перетворюючи чоловіка на якусь міфічну істоту.
- На добраніч, - пискнула Коваленко та вискочила з квартири, так наче її окропом облили.
Навіть лежачи у ліжку Ніка не могла заспокоїтись. Якось незвично хвилююче та ніяково було опинитись в обіймах стороннього чоловіка вперше за довгий час. Хоч нічого, що можна було б осудити, Данило не зробив, дівчина відчувала сором. А ще те сяйво в очах, що перетворювало фотографа на такого собі фенікса в людському тілі. Чи то гра світла від ламп, чи то втомлена свідомість, що породжувала легкі видіння, а може, те й інше разом, стали причиною її теперішнього стану.
Щоб хоч якось заглушити шалені думки, Вероніка схопила мобільний та одразу ж побачила повідомлення у месенджері: "Я дзвонив, але ти, мабуть вже спиш та не чуєш. Я кохаю тебе, на добраніч❤️". Повідомлення було відіслано години зо дві тому, тож Вероніка вирішила відповісти вранці, як прокинеться, й розповісти про ще одну надзвичайну можливість, яку підкинула їй доля, у вигляді старого знайомого, що виявився фотографом.
Наступного ранку дівчина подзвонила Кирилові та відпросилась з роботи, пообіцявши бути на обох репетиціях після обід. Потім подзвонила Паші та поділилася чудовою новиною. Коханий до новини поставився не так радісно, як молода модель. Хоча, зрештою це могло бути пов'язано із тим, що він просто ще не виспався. Ніка забула про різницю у часі й розбудила Короленка з самого ранку.
Щойно завершивши всі свої справи, Вероніка подзвонила Данилові. Абонент довго не відповідав, тож довелося йти та дзвонити прямо у двері сусідові. За хвилину чи дві двері відчинилися. На порозі стояв розхристаний та заспаний фотограф. Він стояв у самих шортах, демонструючи струнку, але рельєфну статуру.
- Вибач, - позіхнув Даня та спробував причесати пальцями скуйовджене волосся. - Мені здавалося, що дзвінок мені наснився. Проходь. Дай мені хвилину. Кави хочеш?
Вероніка пройшла за хлопцем на кухню. За мить загарчала та захрюкала кавоварка, очищуючись перед новим робочим днем. Господар усадив гостю на стілець, пожалівся:
- Не можу очі розліпити. Треба вмитися. Почекай, я швидко, - та стрімко зник за дверима.
Вероніка сидіти не стала, запустила програму "Еспресо" для Дані, а собі обрала капучино.
- О, дякую, - почувся позаду радісний голос, та не встигла дівчина навіть повернутися, як чоловік простягнув руку та схопив чашку. - Кава це чудово! - м'яко проговорив біля самого вуха та за мить відсторонився.
Ніка, здивована та трохи налякана, розвернулась до нього, розмірковуючи, чи сказати, щоб не наближався зненацька так близько, чи ні. А потім вирішила, що не варто. Ще подумає, що вона якась дика. Напевне він не мав нічого такого на увазі.
Тим часом Данило вже сів за стіл та насолоджувався своїм напоєм, задоволено посміхаючись. Він вже не виглядав таким заспаним завдяки вмиванню. На все ще голі плечі з волосся падали краплинки води, схоже під воду він заліз з головою. Байдуже, головне, що допомогло.
Тільки тепер, роздивляючись Данила, Ніка зрозуміла, що перед нею таки не хлопець, а чоловік. Це і статура, і м'язи, і риси обличчя. Яким би моложавим та милим він не був, підліткової м'якості в ньому не було ані краплини.
- Ти зараз діру в мені пропечеш, - фотограф сховав посмішку за чашкою. - Може мені вдягтися?
- Було б непогано, - відвела погляд Вероніка, подумки шпиняючи себе за дурнувату звичку чи не з роззявленим ротом оглядати оточуючих.
- Побач, я не хотів змушувати тебе ніяковіти, - знітився чоловік.
- Тоді не треба було акцентувати увагу на моєму погляді, - всміхнулась Ніка, насправді ніяковіти вона й не збиралася. Даню вона розглядала, як митець, а не як зацікавлена дівчина.
- А як інакше я покажу тобі, що твоя цікавість мені приємна? Я вже казав, Нік: ти надзвичайна дівчина. Я ще не зустрічав таких, як ти. Мені буквально все в тобі дуже подобається.
- Ти не знаєш мене, - розгублено похитала головою акторка.
- Ти справді вважаєш, що треба добре знати людину, щоб... - Данило осікся та відвів погляд на годинник на стіні. - Час минає, а його в мене на так багато. Може почнемо роботу?
- Так, - схаменулась Ніка.
Вона була вдячна чоловікові за те, що він не закінчив свою фразу. Все ж таки фотограф переміг у ньому. Й робота мрії понад усе.
Дівчина швиденько перевдягнулася й фотосесія продовжилася. Робота несамовито кипіла. Перевдягатися довелося ще не раз. Й на сторонні балачки часу не було.
- Якщо ввечері ще будуть сили, буду дуже вдячний, якщо ти зазирнеш до мене, - підморгнув Данило, коли гостя вже перевдяглась та збиралась піти.
- Цього ще недостатньо? - щиро здивувалась Вероніка, виходячи до передпокою.
- Мені часто кажуть, що я невгамовний, - щира усмішка осяяла обличчя чоловіка, й Ніка враз забула насторожу щодо нього.
- Нічого не обіцяю, - вже майже здалася юна модель.
- Дякую, - так наче вона вже погодилась, кивнув фотограф. - За день я оброблю відсотків п'ятдесят фотографій, але, впевнений, що буде достатньо того, що мені захочеться переробити. Така вже я людина. Прискіпливий до зубовного скреготу.
- Я зрозуміла, - видихнула дівчина та махнула рукою, виходячи з квартири. - До вечора.
Вона легко та спритно побігла сходами униз. Данило, притулився до одвірку, спостерігаючи за тим, як зникає Вероніка с поля зору. А потім майже самими губами проговорив: "Моя. Ще трохи і будеш моя".
Він почув про план Наталі, коли вона давала вказівки одному зі своїх альфонсів. Жінка хотіла підкласти коханку свого хлопця під того ідіота. Шок, який відчув Даня, побачивши фото дівчини, ні з чим було порівняти. Це наче була підказка від вищих сил. Фінансист пробрався в кабінет начальниці та з'ясував всі дані про дівчину. А коли вдалося знайти квартиру у тому ж самому будинку та ще й на тому ж поверсі, де мешкав Павло, чоловік ще раз впевнився, що шанс йому надає сама богиня Фортуна.
На жаль, на цьому везіння скінчилося. Чорнявий музикант пильно слідкував за своєю красунею, а Ніка наче забула, що колись так щиро всміхалася Дані та радісно сміялася разом із ним.
Так, вона ніколи навіть натяку не давала, що роздивляється можливість стосунків з ним, але це не означає, що навіть спробувати не варто. Адже дівчина, що вразила фотографа у першу мить потроху ставала чимось більшим, ніж просто красуня з правильними рисами обличчя та мімікою.
Не зважаючи на те, що стіни розділяли їх, Данило відчував присутність дівчини поруч. І чим довше знаходився із нею під одним дахом, тим сильнішими ставали почуття. Поступово чоловік зрозумів, що Вероніка не просто приваблює, не просто подобається, вона стає осередком світу. Як для фотографа, так і для чоловічого єства.
Аж ось Фортуна знову повернулася своїм привабливим обличчям до закоханого. Павло поїхав. Й тепер своїм шансом Данило не поступиться.
