Вероніка лежала під легкою ковдрою, поклавши голову на груди брюнета. Вони щойно лягли, але втомлений чоловік вже почав потроху сопіти. Грудна клітина мірно коливалася під час дихання, десь всередині глухо стукало серце.

Жити з Павлом виявилося не так романтично, як це уявляла собі молода акторка. Щодня він приходив додому з ненависної роботи, стаючи все більш дратівливим. Вони разом готували вечерю, робили якісь побутові справи, але наче знаходились в якихось паралельних світах.

- Мені так сумно... Таке відчуття, що я тебе зраджую, - пожалілась Ніка у темряву.

Вже пройшло більше двох місяців з того часу, як вона влаштувалась в театральну студію. Реклама діяла, тож до офісу, де вони проводили репетиції, почали звертатися люди. Хтось хотів покращити навички спілкування, хтось дійсно мріяв про сцену. Вже сформувалася дитяча трупа, яка завзято осягала науки театрального мистецтва.

Молода акторка навіть не очікувала, що її так захопить саме організація творчого процесу, адже вона вважала себе людиною геть не організованою. Тим більше соромилась Ніка свого щастя, коли спостерігала, як Павло проходить повз майстерню та все рідше поринає у гру на контрабасі.

- Чого це? - виринув з дрімоти Короленко.

- Ну, з філармонії тебе вигнали через мене, знайти роботу, яка б подобалась, також через мене не можеш... А я...

- Не думай про це, - відрізав Паша та, притиснувши дівчину за плечі, поцілував у волосся на маківці. - Спи.

Він знову відкинувся на подушку й спробував якнайшвидше заснути, щоб самому не думати про те, що щойно висловила кохана.

Так, він з самого початку хотів поїхати. Зрештою це не єдине велике місто в Україні, де можна реалізуватися як у музикальній, так і у акторській сферах. Але Ніка не схотіла. Спочатку Павло думав, що байдуже на музику, аби кохана була поряд, проте, коли виявилося, що в програшу лишився лише він, всередині щось неприємно заворушилося.

Піддаватися темним думкам не хотілося, тож він вирішив зовсім не розмірковувати про своє життя, а просто плити за течією. Викладатися на роботі, не зважаючи на почуття. Не звертати уваги ані на заздрість, що отруйною голкою засіла в серці, ані на спустошення, що огортало холодом душу. Все менше проводив він часу у своїй майстерні, перебираючи струни контрабасу. Та зненавидів піаніно, на якому доводилося грати, викладаючи музичне мистецтво у школі.

Більше за все в своєму житті він боявся опинитися у школі, за мізерну зарплату учителя музики. Саме таку долю свого часу пророкували йому батьки, лякаючи, щоб він не присвячував своє життя музиці. Всі в його родині вважали мистецтво лише хобі. Заробляти ж треба на "нормальній роботі". І от він там, де і не думав опинитися всього лише півроку тому.

Павло видихнув та погладив шовкове волосся коханої. Це заспокоїло трохи, він знову почав засинати.

Вероніка закрила очі й прислухалась. Міцне чоловіче серце раз у раз пропускало удар, але дихання було все таким же спокійним та глибоким. Вона зітхнула і трохи сповзла, умощуючись для сну. Хотілося вірити, що скоро проблеми вирішаться самі собою.

Проте бажанням не судилося збутися. Так само нудно тяглися робочі дні у Короленка в школі, в той самий час, як черговий робочий день Вероніки вкотре приніс їй цікаве знайомство.

Вона ввійшла до студії й побачила, що Кирило розмовляє з якоюсь дівчиною. Волосся незнайомки, зав'язане простою чорною гумкою у низький хвіст, було надзвичайно схоже на її власне. Зростом та фігурою співбесідниця шефа також дуже сильно нагадувала Вероніку, але...

- О, Нік, - помітив підлеглу Шалий, - познайомся з новим клієнтом.

Дівчина розвернулася, й в ту саму мить Коваленко зрозуміла, що це зовсім не дівчина. Хоча миле личко й викликало сумніви, але це безумовно був юнак. Впевненість підтвердив Кирило.

- Вероніко, це Ян. Він ще навчається в школі, якраз закінчує десятий клас.

Ніка підійшла ближче й простягла руку, уважно розглядаючи широку шию з кадиком, вузькі плечі та жилаві руки, пласкі груди, вузьку, але досить велику долоню, що стиснула її власну при рукостисканні. Потім знову звела очі, ковзаючи поглядом по чуттєвому роті з пухкою нижньою губою та ідеально рівному носі, зрештою вдивилася у трохи примружені сіро-зелені очі з довгими віями.

- Мені аж ніяково, - віднімаючи руку, відвів погляд хлопець.

- Пробач, - схаменулась Вероніка та одразу ж знову забула про пристойність. - Ти надзвичайно привабливий, просто очей відвести не можна.

- Нік, не треба спокушати хлопця в першу ж мить. Почекай хоч до спільних сцен, - усміхнувся Шалий.

- Не треба заздрити, Кириле, ти теж досить привабливий чоловік, - всміхнулася Вероніка й підморгнула.

За час роботи вона вже досить добре вивчила свого боса, й відносини з ним та його дружиною вибудувались досить дружні. Чого не можна було сказати про Сашка - друга Кирила - який насправді був закоханий у свого колишнього одногрупника. Після того, як Вероніка на першому ж корпоративі у приватній розмові промовилась про цю свою гіпотезу, отримала презирливий погляд від красунчика та повну зневагу у подальшому.

- Прямо полегшало від твоїх слів, - не залишився винним Шалий, а потім звернувся до Яна: - Коротше кажучи, звикай. Ми тобі раді, тож не бійся проявляти себе як забажаєш.

- Матиму це на увазі, - одразу погодився хлопець та пристав до інших учасників трупи, з ними якраз починала працювати Алла.

- Не дивися так, - тихо сказав Кирило, поклавши руку на плече дівчині, яка зі смутком в очах спостерігала за усміхненими учнями.

- Нічого не можу вдіяти, я хочу бути серед них, - ледь помітне зітхання колихнуло плечі.

- Я планую виставу з кількома перспективними учнями, - зглянувся режисер. - Нічого особливого для родичів та знайомих. Якщо хочеш...

- Так, я хочу, - не дала закінчити Ніка. - Якщо мені знайдеться місце в цій виставі, я буду дуже вдячна.

- Але репетиції у вільний від основної роботи час, - строго зауважив Шалий.

- Краще винайми кваліфікованого працівника, - невдоволено буркнула дівчина, повертаючись на своє робоче місце.

- Навіщо, якщо в мене є ти? - ані трохи не збентежився директор студії.

- Авжеж, - закотила очі Коваленко та занурилась в організаційні питання, що чекали її ще зі вчорашнього дня.

День, як завжди, летів надто швидко. Завершуючи справи, Ніка поспішала встигнути до кінця робочого часу. Коли до приймальні завітав новий відвідувач, Ніка навіть не глянувши на нього, привітно привіталася.

- Нічого собі, - гигикнув Трунов, - тобі до лиця ця роль.

- Що ти тут робиш? - зашипіла гадюкою Вероніка.

- Я що не можу подругу відвідати за стільки часу? Я скучив, щоб ти знала, - обурено відповів парубок, спираючись на стійку та з цікавістю оглядаючи простір за нею. В око впала майже повна чашка холодної кави - свідоцтво надзвичайно напруженої роботи подруги.

- Ми кожного дня спілкуємось, - обурено мовила дівчина, намагаючись повернути думки до роботи, але хто б їй дав це зробити.

- Мені не вистачає тебе. Хочу торкатись, як раніше. Паха зовсім тебе присвоїв.

Й на підтвердження своїх слів Андрій схопив колишню партнерку за руку й обережно вивів з-за столу, а потім з силою пригорнув до грудей. Тепло розлилося в грудях хлопця, захотілося сміятися, як навіженому. Він не дозволяв собі навіть думки про бажання торкнутися Вероніки, бо розумів, що його дії можуть зрозуміти неправильно, проте зараз, коли він побачив подругу вперше за три тижні, стримати порив не зміг.

- Добре-добре, я зрозуміла, - спробувала вивернутися з обіймів Вероніка, але тієї ж миті пошкодувала про те.

Трунов одним спритним рухом перехопив її голову та затиснув під пахвою, скуйовджуючи волосся, як робив це мільйон разів до того.

- Підеш зі мною, - не спитав, а повідомив. - Я навмисне звільнився раніше, хоча диплом висить наді мною дамокловим мечем.

- Гаразд, тільки скажу комусь, що піду трохи раніше, - пропихкотіла, вивільняючись, Ніка й одразу ж натрапила на Сашка.

Чоловік невдоволено огледів Трунова, потім ковзнув поглядом дівчиною. Наче ревнивий чоловік, що натрапив на свою дружину в компанії з першим коханням: коли причин для ревнощів наче й немає, але все одно не дає спокою передчуття. Андрій в боргу не лишився, також уважно роздивився високого красунчика. Вероніка тим часом познайомила хлопців та розповіла Піддубному про сумну історію колишніх партнерів. А також повідомила, що домовилась з ліпшим другом про зустріч, про яку той так вчасно нагадав, тож піде трохи раніше. Переглядання між чоловіками ще не скінчилися, коли вона схопила Трунова за лікоть та буквально витягла зі студії. Вони вийшли з будівлі й попрямували до припаркованої "шкоди".

День був надзвичайно яскравим завдяки сонечку, що сяяло, даруючи тепло, проте роздягтися природа ще й досі не дозволяла. Варто було піддатися спокусі зняти верхній одяг під пекучими променями, як пронизливий вітер нагадував, що зараз геть не літо й не варто бути такими безтурботними.

- Знайоме обличчя в цього перса, - підходячи до автівки, Андрій не втримався від коментаря.

- Оце вже навряд. В місті він недавно, в кіно та на ТБ не відсвічував, тож, скоріш за все, ти його з кимось сплутав.

- Так, зазвичай, я краще запам'ятовую людей, тож цілком вірогідно, що він просто на когось схожий... Але на кого?

- Байдуже. Розповідай вже про свій диплом.

Андрій всміхнувся та знов притиснув дівчину до грудей. "Як я скучив за тобою, крихітко!" - палав у грудях знайомий захват. Він випустив подругу з рук.

- Ходімо вже. Погана справа такі бесіди вести без кухля пива.

- Ти ж за кермом.

- Нічого не поробиш, доведеться моїй крихітці ночувати сьогодні просто неба.

- Неподалік є непогане місце.

- А чого не до нашого кафе?

- Не хочу спізнюватись. Хочу бути вдома, коли Паша повернеться.

- Ну, раз так, то залишу машину тут, під наглядом камер. Мені так спокійніше.

Вони рушили вулицею, весело дуркуючи та сміючись. Тільки тепер зрозуміла Ніка, як не вистачало їй цього останні тижні.

Веселитися не перестали й коли прийшли до невеличкої кав'ярні, що Вероніці показала Марина, одна з клієнток їхньої студії. Затишне місце, огороджене від вулиці стіною з в'юнків та дикого винограду. Тут на невеличкому майданчику вже виставили двійко малесеньких столиків. За одним з них й примостилися друзі.

Андрій розповів про свій проект, який звалився на нього як сніг на голову та перекроїв весь графік робіт. Адже до недавнього часу Трунов збирався писати про свої зйомки у телесеріалі.

Поступово розмова знову змістилася на особисте життя Вероніки та її похмурого коханця. Дівчина, стурбована тугою коханого та його відчуженістю, не могла стримати емоцій.

- Ми не сваримось, але він наче став іншою людиною. Чужим...

- А ти так добре його знала? - скептично звів брову Андрій.

- Ні, але...

- Послухай мене, Нікусік. Я ж казав, що Паха насправді не такий, яким ти його уявляєш. Він завжди сам по собі. Відлюдник. З людьми спілкуватися не вміє... Те, як він поводився з тобою, справжнє диво. Я навіть уявити не міг, що колись побачу його таким. Єдине пояснення - закоханість, гормони. Але це не може тривати вічно. Зараз він просто повертається до свого звичайного стану самітника.

- Мені здається, що тут щось інше, - похитала головою Вероніка. - І я докоряю собі через те, що не можу зрозуміти, як йому допомогти.

- Ні, ну тут до бабці не ходи, зрозуміло, що йому погано через те, що він позбавлений можливості виступати на сцені. Постав себе на його місце.

- Я розумію, але що я можу вдіяти, щоб йому легше стало?

- Я не знаю, - Трунов не любив визнавати себе некомпетентним, тож слова майже вигукнув, стримуючись в останній момент. - Просто будь поруч із ним. Зрештою, все це заради того, щоб ви були разом.