Чорна зоря

Есмеральда Еверфрі

Чом чорний - то журба, нещастя й лихо? Чим завинив цей колір і коли? Чому він - Смерть, що впевнено і тихо Усім говорить: «Твій вже час, пішли»? Чому на нього звісили всі біди, І болі приписали заодно? Чия то воля та чиї суди Його закинули на честі дно? Крім упереджень наших, доказів нема Його безчестя чи бодай злоби. Та сила звички крізь віки трима Цей образ: чорні муки і гроби... І так, і сяк: лиш норми і стандарти, Керують світом попри рух вперед. Закон Драконта, як і звички Спарти, Туманить зір, із мізок топить мед. То чи стає душі вогонь виною, Лише тому, що сяє не усім? Чорна зоря не володіє мною, Якщо вона - мій прихисток і дім...

2019-06-25 12:44:30

Інші вірші поета

Ми маримо Осінній етюд Забудемо про біль Ти

Інші поети

Sarang Luxeu

@sarang_luxeu

_Юпитер_

@_Cuddlies_

Elae Marks

@Elae_Marks

Схожі вірші

Всі

Дівчинко

Ай

Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.

103

5457

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12684