В душе метёт метель
Вот где-то там за окнами метель, Постелью снег лежит в оконной раме, И мальчик пишет письма доброй маме Всю ночь, его не тронута постель. Он сирота. И нет на нём креста, Не потому, что он не верит в Бога, Ему то лет ещё совсем не много, Немного, но так мучает мечта. И надо очень мало для него, Чтоб он уснул, а мама возвратилась Хоть на чуть-чуть, на малость - была б милость. Он бы заплакал, только бы всего. Он бы заплакал, слова б не сказал. Не за окном, а на душе ненастье, Вот жизнь прошла, в которой было счастье. Остался темный в сумерках вокзал. Последний поезд и билет в кино, И некуда уехать, в самом деле, И что-то колит за грудиной в теле. Но, что теперь поделать, всё равно. Не женщина, нужна ему, любовь, Которой так всю жизнь его лишали. И капают из глаз мечты печали Из детских и далёких, добрых снов. Но женщины уходят, в добрый час, Нас оставляя с нежностью рассвета. Дни поползут, а скоро уже лето, Дела закрутят поездами мчась. Переполняет душу доброта, Которой с кем-то надо б поделиться, И ощущенье Бога в жизни длится, Метёт метель и мучает мечта. Да, надо ведь не много для него, Чтоб он уснул, а мама возвратилась Хоть на чуть-чуть, на малость – была б милость. Он бы заплакал, больше ничего.
2023-01-02 23:25:50
0
0
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
8370
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11523