Обман
Михаэль Казакевич
Что остаётся за веками От нами пройденных дорог? Мы только сон, мы просто память, Потомкам топтаный порог. Улыбка тронет чьи-то лица, Мы тень прочитанной строки. Нам никогда не приземлиться. Мы капли слёз большой реки. Нам не идти – парить над вами, Ни получить, ни подарить. Мы только сон, мы просто память. Так трудно с нами говорить. И наши строки, наши чувства, Ночей бессонных балаган? Для нищих, бедных всех: "искусство", Для постигающих – обман.
2022-10-26 23:18:57
0
0
Інші вірші поета
Орёл иль решка Поэтический пиролиз Под небом голубым Навстречу любви
Інші поети
Zinzee Noel
@undiscoveredflower
Rose P. Silver
@dragonandfish
White_Fox_
@White_Fox_
Схожі вірші
Всі
Темнота теней ночи ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...
44
13
2434
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12388