Череп

Михаэль Казакевич

Смотрит грустно из спален Гладко выбритым снобом. Кем ты был мне подарен, Или чёртом, иль Богом? Восхищался сначала Я бездонностью глаз. Твоя мысль зазвучала, Как безмолвный приказ. Я же бросился быстро Записать, не забыть: Когда грянет тот выстрел За которым не быть, Как любовью мне ветры Протрубят, а пока Постоянные жертвы В небо, вверх, в облака, Продиктует кто слово, От которого дрожь? Слово то, что основа, А за ним только нож! А за ним я не буду, Навсегда замолчу. Слово, что не забуду; Запишу, прокричу! И на старом комоде Под удары зубов Говорить о свободе Странный череп готов. Не о той, что получишь Вдоль течения лет, А свободе, что случай, Как восторженный бред, Будто кубок победный, Как катрена строка. Вдруг застыл я весь бледный, И не пишет рука. А он громче вещует О весне за окном, Как за выстрелом пуля Входит в череп, как в дом. И я трогаю пальцем Рядом с ухом висок. Там натянут на пяльцах Над дырой волосок. Смотрит грустно из спален, Промолчавший о многом. Кем тебе был подарен, Я иль чёртом, иль Богом?

2023-08-06 12:44:42

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12384

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

46

5

2172