Знак Мученика

Євген Мазурок

Я з дитинства пам'ятаю , як завжди думав , що особливий я в чомусь. Так і сталось. Я ставши особливим зрозумів , що смерть пожартувала наді мною. Лишила свою косу на моєму язиці , а сама на мене погляда сміється. Вона дала мені прокляття і знак , щоб я не забував про все. Перевернута коса на моєму язику . Кожне слово моє стає правдою . Кожна важка робота в кінці наносить удари по серцю. І маю я брата близнюка. Але всю біль і не згоду я отримаю за двох , хоч близнюка і не існує. Я живий лише через сміх смерті. Якби я міг померти. Але не мені це вирішувати. Правда Смерть? Вона не дасть мені померти так , якби я не міг і не хотів. Це знак моєї особливості. Це знак Мученика в тілі смертному. І так смерть буде довго гратись мною. Я не боюсь її , бо правила проклять і слів я зрозумів.

2019-11-18 17:52:04

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Мятный Пряник

Очень крутая идея, уоу

Відповісти

2019-11-19 06:54:59

Подобається

Євген Мазурок

@Мятный Пряник яка идея ? Ет на самом деле

Відповісти

2019-11-19 06:55:45

Подобається

Мятный Пряник

@Євген Мазурок тоді співчуваю

Відповісти

2019-11-19 06:57:05

Подобається

Схожі вірші

Всі

Я отпущу с временем дальше ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...

44

9

4248

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1595