Тріолет 15

Микола Мотрюк

Мені б змогти накласти вето, Мені б не думати змогти... Якби хтось міг сказать одверто, Що на думки накласти вето Даремно намагатись вперто: В ярмо кохання не впрягти... Тут не працює право вето, Живим лишитися б змогти... Що було скрите — розпростерто, Зуміла душу роздягти... Все, що загоїлось — роздерто, Що було скрите — розпростерто... У пам'яті ім'я не стерто... Якби хтось міг застерегти: Тут не працює право вето... Не думать — жити не змогти...

2023-01-11 17:12:53

16

6

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (6)

Микола Мотрюк

Спасибі за коментарі...)

Відповісти

2023-01-11 19:35:31

Подобається

Галина Соколишин

Чудова поезія. Бере за душу

Відповісти

2023-01-12 20:36:34

2

Микола Мотрюк

@Галина Соколишин Дякую Вам...

Відповісти

2023-01-12 20:38:01

1

Схожі вірші

Всі

" Вздох неба "

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я теряю себя , как птица в полете Каждый вздох облегчения , Когда вижу неба закат Мне плохо , когда не дотронуться К твоим обьятьям свободно , Но я знаю, что ты не услышишь , Мой вслип слёз из-за окна ... За глубиной туч темного неба Ранее, чем ты уже вспомнишь И подумаешь, как я скучаю , Скрою всю грусть.тишиной ... Может быть сердца стук угнетает И воздух из лёгких рвется волной Но ритм одной песни будет на память , Тех последних слов ветра холодов ... Пока не угаснет горизонт пламя Последнего огня без тебя , Багры унесут строки мгновенно Без следа раньше тепла ... P.s: Грусть неба скрывает больше чем мы думаем ...✨💫✨ 🎶 Where's My Love ~ SYML 🎶

39

4

3251

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12597