Відпускаю

Lelyana_ art

Ніхто ніколи не питає, Навіщо ми на цій землі живем, Коли згасне наша зоря на небокраю, До чого ти прагнеш? До чого ти йдеш? Бо наше життя - це прекрасна мить, А давнє нещастя знесилює душу мою, Серце так сильно, як і тоді болить, Що я поринаю у море відчаю, Відпускаю я з жалем зірку твою, Нехай лине у нескінченність душа, Про щастя я тихо небо молю, Нехай ця зірка туди руша, Я буду пам'ятати все твоє добро, Ніколи не забудеться воно, Кожна хвилина, як холодно-тепла течія, Здається, що з замкнутого кола виходу нема, Тепер розбита мрія ніжна моя, А майбутнє вже серце порива, Я у неба з останніх сил запитаю, Чому воно моїх рідних забирає? Чому я відчуваю, що зараз стою на краю? Але я відчуваю, як щось світле в моїй душі повільно проростає. * Пам'ять про бабусю

2021-01-05 06:56:04

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Akeldama

Прекрасний вірш))

Відповісти

2021-01-05 06:57:05

1

Lelyana_ art

@ Akeldama Дякую 😌

Відповісти

2021-01-05 07:00:43

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12029

Темнота теней ночи ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Пусто стало без границы Ночь взошла забрав луч дня Темны улицы, как тишины темницы , Освещает только свет одного фонаря ... Покров одеяла ночи вкрыто небо В далеке не страшны мне тени ветвей И не будоражит больше холод ветра , Что касается руками глубины очей ... Бурю льда он не приносит Темнота стала привычна мне Звук сверчков не веет грустью Больше ничего бояться нет... Свет от звёзд полны свеченьем Они стали снов мечты путей Для того , кто вдруг заблудит И поддастся темноте своей ...

44

13

2248