Відпускаю
Lelyana_ art
Ніхто ніколи не питає, Навіщо ми на цій землі живем, Коли згасне наша зоря на небокраю, До чого ти прагнеш? До чого ти йдеш? Бо наше життя - це прекрасна мить, А давнє нещастя знесилює душу мою, Серце так сильно, як і тоді болить, Що я поринаю у море відчаю, Відпускаю я з жалем зірку твою, Нехай лине у нескінченність душа, Про щастя я тихо небо молю, Нехай ця зірка туди руша, Я буду пам'ятати все твоє добро, Ніколи не забудеться воно, Кожна хвилина, як холодно-тепла течія, Здається, що з замкнутого кола виходу нема, Тепер розбита мрія ніжна моя, А майбутнє вже серце порива, Я у неба з останніх сил запитаю, Чому воно моїх рідних забирає? Чому я відчуваю, що зараз стою на краю? Але я відчуваю, як щось світле в моїй душі повільно проростає. * Пам'ять про бабусю
2021-01-05 06:56:04
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Akeldama
Прекрасний вірш))
Відповісти
2021-01-05 06:57:05
1
Lelyana_ art
@ Akeldama Дякую 😌
Відповісти
2021-01-05 07:00:43
1
Інші вірші поета
Благословенна зірками Навіщо мені? Вічність Я ненавиджу...
Інші поети
Едрін
@sad_fox
Схожі вірші
Всі
Question 1?/Вопрос 1?
shadowlinxxx morgan
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
4859
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2390