Момент

Lelyana_ art

Треба вчитися не жалкувати, Ніколи не корити себе за минуле і не сварити, Хто знає чи без минулого, ми сьогодні могли все здолати, Чи змогли б ми тепер так жити? Ми так чекали особливий момент, Коли ми будемо щасливішими, Але в погоні за щастям, так і не пізнали його секрет, Бо вірили, що стали іншими, Обіцяли нам світле майбуття, Але ми ніколи не цінували те, що маєм, Бо в боротьбі за краще життя, Насолоді моментом місця немає, Ми завжди поспішаєм і будем поспішати, Вирости і дорослими бути, Бо нікому нас спиняти, Та ті найтепліші моменти вже ніколи не забути, Ми ніколи не думаємо, що можна все втратити в одну мить, А коли це стається, то обертаємось назад, І серце за себе болить, Коли бачимо космічний зорепад, Минуле породило майбутнє, Ми не цінували нічого, бо щастя чекали, А коли згадали незабутнє, То розуміємо для чого по життю блукали.

2020-08-29 21:17:55

7

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Kruhitka Dobro

Гарний вірш, є про що задуматись🤔👽👍

Відповісти

2020-08-30 05:07:03

2

Lelyana_ art

@Kruhitka Dobro Дякую 😉

Відповісти

2020-08-30 06:09:14

2

Lelyana_ art

Дякую 🤗

Відповісти

2020-08-30 06:09:55

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5021

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12602