Україні
первинні страхи як цунамі: сумні й мовчать.
зайди в них по шию, а далі - назад півкроку.
чи можна лишатись такою, щоб з кожним роком
радіти щоденному сходу немов дівча?
жагу до життя ти омріяла крізь жахіть
оманливі сни, недотримані обіцянки.
збагнувши, що час задля тебе не спинить хід,
підбурила сонце. тепер ти - його коханка.
тепер ти єдина, хто знає майбутній шлях
гарячої зірки на втомленім небосхилі.
чи можна занурити волю свою в могилу
та білий розвісити прапор серед гілля?
чи можна віддати частину землі, душі
брудному свавіллю у лапи ведмежі, хижі?
де звір шовінізму захований трупом в хижі
посеред сліпих зазомбованих тіл. пошир,
яви свою віру незламну на цілий світ,
який обертається задля майбутніх звершень.
дивися у очі страхіттю: тобі не вперше.
і дійдеш до крапки, де "до" налякає "від".
а доти - змагайся, побореш лиху орду
з уламками градів, касетних відбитків смерті.
ти дійдеш до щастя, скривавлена та уперта.
і разом з тобою пліч-о-пліч я теж дійду.
ми всі, неодмінно, мов зграя міцних вовчат,
здобудемо тут перемогу. повір, я знаю.
первинні страхи розчиняються і мовчать:
ти входиш в них каменем.
тонеш.
і виринаєш.
2022-09-30 08:24:29
10
0