Момент прозріння

Andrii Katiuzhynskyi

Момент цей знають найхоробріші мужі Лиш перед смертю чи на полі брані - Це той момент, коли ти на межі, Й для тебе відкриваються новії світу грані. Моменти ці знайомі для тибетських лам, Шаманів, мудреців, індійських йогів: Коли відчиненими стали сотні брам, Коли до істини знаходиш ти дорогу. В момент цей змінюється назавжди життя, Ти бачиш цивілізацій міріади невідомих, Осмисленим й новим стає твоє буття, І світ сприймаєш відтепер ти по-новому. Величний Космос, ти усюди чуєш нас, Ти людству подаруй благословіння, Сприйми нас без лукавства, без прикрас І дай хоч декому із нас момент прозріння!

2020-11-10 05:46:04

4

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Andrii Katiuzhynskyi

Дякую за коментар, бажаю Вам, як і всім отримати свій момент прозріння!

Відповісти

2020-11-10 06:11:42

Подобається

Andrii Katiuzhynskyi

Дякую, наскільки я пам'ятаю правила української мови, кличний відмінок буває в 2 формах: в формі саме кличного і в формі називного: Іван, Іване; принаймні так нас вчили

Відповісти

2020-11-11 14:15:00

Подобається

Andrii Katiuzhynskyi

Ви можете сказати: Наталя, йди до мене! і можете сказати: Наталю, йди до мене! І так, і так буде правильно.

Відповісти

2020-11-11 14:41:31

Подобається

Схожі вірші

Всі

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

52

13

2020

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11548