Маорійська легенда про різні кольори шкіри
Давним-давно минули ці події, Їх пам'ятає сонця бог - Те-Ра; Як відбувалися тоді діла земнії, Манангуї згадає - Велетень-гора: В краях благословенних Хаваїки - Далеких предків втраченій землі, Жили чотири племені великі, Життя безбідне і легке вели. Чоловіки ловили звіра, рибу били, Жінки дітей ростили, вогнище стерегли; Плодів росло навколо понад міру, Вожді племен мир й спокій стерегли. Та раз Тавхірі-матеа - бог вітру грізний Приніс нещастя чорні хмари їм; Звір зник і щезла риба в ріках, Родючі землі вкрились попілом густим. Хінеу-о-те-по ще довго пирувала, Несучи смерть і старим, й молодим, В могутніх силу, в мудрих розум забирала, Лилися крові ріки демоном страшним. Один лиш жрець-тохунга запитав Атуа, Володаря Ао-марама - царства світла: - Чому нас, бог великий, кара не минула? Не дай загинути добра і правди дітям! Та відповів жрецю Атуа гнівно: - І про які добро і правду ти речеш?! Випробування перше ж вас змінило дивно - Насиллю, крові, злу немає меж! - Будь справедливим - вів тохунга далі - Їм просто голод очі застеляв, Ще раз їх випробуй, - слова його лунали: - Та так зроби, щоб голод їх не доконав! Погодився Атуа з цим проханням: - Але останнім буде іспит мій - прорік - Хай кожне плем'я йде у землі дальні, Щоби вогонь вражди між вами зник! Якщо всі стріли вразять одного оленя, То між стрілками свара виникне ураз; Тож дам таке народам я знамення, Хай всі почують в племенах наказ: Я на чотири поділю добу частини, І кожне плем'я матиме свій час: День, ніч, схід, захід - відтепер незмінні, І їх чотири кольори розділять вас. Червоний, чорний, жовтий, білий- Тож кожне плем'я колір має свій; Хай пам'ятають люди, як їх розділили, Це їх утримає від братовбивчих війн!.. Чотири племені по світу розбрелися, Та бачать Атуа великий і Те-Ра: Хто із людей як, де і з ким повівся, І чого в світі більше: кривди чи добра. Хінеу-о-те-по - богиня смерті в міфології маорі
2020-09-26 05:54:44
4
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
108
16
9560
Мої слова
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4091