Риби
Це так цікаво-парадоксально : скарби найцінніші на дні, та не все так просто-банально : діло не лише в тому, як ти умієш пливти. Ти повинен на риб уваги не звертати, а ще краще - забути, щоб не могли заважати. Я розумію : знайдеться все таки та одна золота, що очі затуманить : забудеш, яка твоя мета. І в цьому великому океані ти старатимешся зануритись глибше і глибше, не зважати на побої та рани, твоя мрія : до дна бути ближче і ближче. Звикатимеш до того, що повітря стає все менше і треба тричі думати, що пробувати вперше, бо ще з'їси водорості не ті : не зможеш ні вниз, ні вверх пливти. І якщо пройдеш ти все - зустрінеш дно, розкажеш мені, як там воно, пояснеш : для чого прагнути потрапити туди : на поверхні ж добре, для всіх вистачить цієї води. Навіщо свої сили так витрачати? Щоб навчитися в простому складне помічати? Я ж бачив, як наверху ті риби : вони радісні, веселі. Чи це мені здалось ніби?
2019-07-04 11:10:15
3
0
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4245
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395