Най прийде все
Prys Nikоlay
Най прийде все. Усе що забажаєш Безцінний дар, наступна кожна мить. Най кожен подих, буде щирим, до нестями, Ціна життю, лиш тому, що горить. Най зорями в цю мить палає погляд! І руки творять тисячі хороших справ. Най засолоні стануть сльози, В живих очах, безмежний океан. Нехай ця мить наповниться тобою, Вона дасть сили й тілу і душі. Нехай вона розквітне від любові, Щомить слід Жити на святій землі Люби в цю мить, хто залишивсь з тобою. І хто лиш пригубив, та кинув геть. Усе твоє, що поряд і в любові! Прийде наступна мить, і знищить смерть. Молись в цю мить Благому Богу. Вщент закохайся в неї, аж до забуття. Ти бережи Цю Мить, немов свободу, Бо кожна мить, завдовжки як життя. Niklajj-Prys. By project "Nebo"
2018-10-16 10:06:10
7
0
Інші вірші поета
Той Київ. Тот чертов мир Научи. Ну може трохи, незбагненна осінь...
Інші поети
Anntuanetta
@Anntuanetta
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4352
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11971