Постріл

Юлія Ципляк

Вдих. Видих. Постріл. Пряме попадання в постіль, У спокій, у мир, підсвідомість. Непрохані стукають гості У двері. За ними нікого. Хтось вистрелив. Клич допомогу! Вдих, видих Останній чи перший? Ця куля під шкірою в тілі, Ця куля під ребрами в серці, Вона між тканиною в дірці. Вдих-видих. Ти вмер/народився? Зі страхом застигло обличчя. Пече полином піднебіння. Металом у роті спинився Біль, розпач і слово «людина», Яка виживає не вперше, Яка й далі дихає, вмерши. Вдих-видих Останній чи перший? Не час бути членом завершень! Не час будувати некрополь. Хай кожен з тих, хто не второпав Побачить незламність, хоробрість. Не йди в бездіяльність, натомість Живи! Нехай вдих буде кволим, Але переможним і повним! 15.10.2022

2022-11-23 18:09:56

1

0

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2313

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11816