Яка складна штука це ваше кохання

Влад Нимах

Яка складна штука це ваше кохання: Болюче, разюче, чи викликає бажання З кимось бути, любити, страждати, не спати, Пісні, вірші, поеми писати. Скільки від нього розбитих сердець, Стільки й сміються, радіють всі десь; Хвилини й години, дні та ночі За нього віддають усі люди охоче, Бо дастьбі, й усмішка вирветься зрання Із уст, неквапливо таючих мовчання... Але це життя - тут не все є так просто: Кохаєш? Тоді кохай, як дорослий, Бо слід, що кривавий лишиться - то шрами, Вони є, і будуть нагадувать днями Про ті нестерпні муки ночами, Про сльози, обійми й поцілунки між вами... І все-таки кожен із нас дуже хоче Отримати біля кохання куточок, Там жити, радіти і спати, й співати, Допоки воно не навчиться вбивати... ©НімаХ 21.03.2017

2019-08-12 10:26:31

4

0

Схожі вірші

Всі

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1962

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12229